Одразу після Другої Світової Війни
Діалог бляшанки і шакала
Урок-диспут
– Шкода мені рибалки й говорющої риби. На мою думку, тут провина рибалки, може, навіть більша, ніж його жінки.
– Ти так гадаєш? – позіхнув шакал, якому не хотілося розмовляти.
– Але найбільше мені шкода навіть не рибалки й не риби, а заклопотаної жінки, що не почула риб'ячого голосу.
– Я не погоджуюся з тобою. Рибалка просто сплохував, бо з тим, що носиш у душі, не вільно ні з ким ділитися, окрім хіба найближчого приятеля. А жінка не була чоловікові приятелем уже хоча б тому, що він ніколи не гуторив із нею так, як із рибою. Зрештою, не виключене, що жінка його просто ніколи й не слухала.
– Не доцільно шукати скарбу там, де ти його не закопав, – вела своєї бляшанка. – Саме тому з усіх потерпілих мені найбільше шкода жінки, яка не почула голосу говорющої риби. Риба загинула – це сумно. Однак кожен мусить раніше чи пізніше вмирати. І, як на мене, горе рибалки з приводу загибелі приятеля навіть сумніше, ніж сама смерть риби. Та вмирати, за все життя не почувши голосу риби, – це справді найгірше, що може трапитися людині.
– Може, в наступному втіленні жінка цей голос почує, – нехотя докинув шакал.
– Сумно, що вона не почула цього голосу в цьому житті, – не поступалася консервна бляшанка. – А сум, як відомо, має довгі ноги...
Відповідь:Жанр-гумористична повість
Проблеми:
Дружби
Кохання
Зради
Розвязка:Галя при всіхвиявляє свої почуття до Вітька й робить його щасливим
Пояснення:
Для поезії М.Вороного характерні глибокі філосовські роздуми,патріотизм і гаряче бажання бачити щасливим рідний народ,рідну Україну.
У поемі "Євшан-зілля" М. Вороний порушує проблему вірності людини рідному краєві,своєму народові.Використавши легенду про перебування сина половецького хана у полоні,його забуття про рідний край і батька,поет із болем у серці звертається до людей,які відцуралися від своєї батьківщини,які,потрапивши на чужу землю,забули рідну мову.Чимало синів і дочок України блукають по світу у пошуках щастя.Це до них звернені слова поета:
Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми,сконати
Ніж в землі чужій,ворожій,
В славі й шані пробувати.
У поемі "Євшан-зілля" в образі ханського сина бачимо тих українців,які шанують чужі звичаї і занедбали рідний край,які забули свої звичаї.Микола Вороний задає риторичне запитання:
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить,-
Шлях у край свій повороту?!
Роздумуючи над поемою,я пригадала слова Т.Шевченка "Хто матір забуває,того Бог карає".Я переконана,Що горе тій людині,тому народові,який забуває своє коріння,свою мову,не дбає про свою країну.Тому проблема вірності людини рідному краю і народу не може не хвилювати людство у будь-які часи.
Ми,молоде покоління,піднімаємось у своєму духовному і національному зрості,крокуючи шляхами розбудови самостійної України,віддаємо всі сили на благо нашої країни,мріємо про свій вагомий внесок у цю справу.Ми любимо свою Батьківщину,свій народ,свою мову,а тому такі близькі нам слова поета:
За честь і правду все віддай,
Коли ти любиш рідний край!
Я гадаю,що тільки людина-патріот має право бути громадянином своєї нації,свого краю.Отже,я закликаю своїх ровесників бути вірними своєму народові,своїй країні.
Это когда ты смышлёный и например потерялся сразу сооброзиш
