Т.Г.Шевченко ! Досить було однієї
людини, щоб врятувати цілий світ,
цілу націю.
Остап Вишня.
Доля карбувала його життя у формах трагічних. Виявляється, один повсталий проти всіх може важити більше, аніж багато повсталих проти одного ... Повстанець Шевченко був гнівною мовою цілого поневоленого народу ; мовою колючою, як дріт, але правдивою та прозорою, як сльоза. Мовою, в якій бурхлива епоха відлунювала в розлогих думах бандуристів — сама Україна була потрощеною бандурою з обірваними струнами. Разом з усією Росією — булав ярмі царсько-кріпосницької системи. І яких же нелюдських сил треба було, щоб відкрити очі сліпому народові ! А він підняв його, пригнобленого та приниженого, розтоптаного із землі, указуючи на шлях та розплющуючи очі.
Поет прагнув розбудити пам’ять народу, нагадати про мужність і незалежність наших предків. Він закликає нас подивитися на свою країну й «полюбити щирим серцем велику руїну».
Вимучений фізично, та не зламлений морально, Шевченко навіть після заслання не зрікається України, продовжуючи писати.
Існують закиди на те, що Шевченко — атеїст, але він відстоює християнський ідеал згармонізованої людини, яка живе у згоді з собою :
Добре жить
Тому, чия душа і дума
Добро навчилася творить.
Про Шевченка написано тисячі томів досліджень, та найпроникливішим шевченкознавцем був і залишається народ, про якого він писав; народ, який все це пережив.
Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття , наше минуле і нашу надію на майбутнє.
Для мене Шевченко — це невичерпане натхнення, яке стане опорою для великих справ задля моєї України !
Коли я прочитав повість Г. Тютюнника "Климко", два почуття наповнили моє серце. Перше почуття - почуття жалю. Жалю, що маленький хлопчик, який ще міг жити і жити, так рано пішов з життя. Смерть, як завжди, забирає найкращих.
Друге почуття - почуття гордості. Гордості за те, що в моїй рідній країні є такі люди, як Климко. Залишившись сиротою, він не озлобився на світ, не почав йому мстити. Ні, його любов до всіх людей, любов до життя, була безмежна. Прагнення допомогти всім скривдженим, бідним, тим, що потрапили у скрутне становище, стояло у Климка на першому місці. Незважаючи на те, що скрізь гриміла війна, він пішов у небезпечну подорож, щоб врятувати маленьку дитину, яка була йому чужою. З тієї подорожі йому не судилося повернутися.
Чого ж навчає нас ця повість? Вона вчить всіх нас доброти, сміливості, рішучості, мужності Вчить ставити чужі інтереси вище своїх. Вчить завжди приходити на допомогу іншим. Адже саме завдяки таким Климкам ми перемогли і вижили у тій війні. І лише будучи такими, як Климко, ми зможемо побудувати славне майбутнє для своєї країни.
Твір-роздум на тему "Добро чи зло перемогло в повісті-казці "Місце для дракона" пропоную скласти так:
"Місце для дракона" - фантастичний твір, у якому
головний герой - дракон. На відміну від інших драконів, останній з них є
добрим, чуйним та відвертим. Добрий дракон Грицько уособлює найкращі
риси. Він зумів приборкати свою хижацьку натуру та розвинути найкращі
якості. Тобто Грицько - представник доброго світу. А хто ж уособлює зло? А зло - це людське суспільство з усіма вадами: жагою влади, невмінням організуватися, заздрістю.
Суспільство
починає обурюватись, що поряд з ними мешкає дракон. Нікого не хвилює,
що у цьому випадку не Грицько хижак. І починається вкрай безглузде
полювання на нещасну та самотню істоту, яка ніколи нікому не робила
поганого. Грицько навіть харчувався не м'ясом, як інші хижаки.Добро чи
зло перемагає у казці? Я вважаю, що зло. Це дуже прикро, але Грицько
відходить у небуття. А нещадне суспільство продовжує існувати та шукати,
кого б знищити наступним.
1 звір в тенетах
2 без надії на порятунок
3 відчайдушне мишиня
4 жадана воля
І перед нею помолюсь,
мов перед образом святим
тієї матері святої.
Нічого кращого немає,
Як тая мати молода
З своїм дитяточком малим.
<span>Тема трагічної жіночої долі намітилась уже в ранній творчості молодого Тараса Шевченка, і зрештою вона посіла одне з найважливіших місць у його «Кобзарі». Звичайно, що проросла ця болюча тема з трагічних обставин особистого життя поета. Перед його очима повсякчас поставала злощасна доля матері-кріпачки, що «...молодою у могилу нужда та праця положили», раннє сирітство, нужденні поневіряння самого Тараса, безталанне наймитування рідних сестер, що «...в наймах виросли чужих, у наймах коси посивіли».</span>
