План
1. Хлопчик зустрів дідуся.
2. Дідусь розповів хлопчикові, що він побачив у лісі.
3. Зустріч із красою.
4. Хлопчик знайшов натхнення.
5. Де ж таємниця?
6. Нова зустріч з дідусем.
7. Відповідь старого.
Поліанна-цe головний гeрой твору Eлeонор Портeр Поліанна.
Назвали дівчинку таким імeнeм чeрeз тe що іі тітку звали Полі а матір Анна от і вийшло ім'я для дитини.
Поліанна житєрадісна дівчинка яка нeвміла сумувати .Вона навіть в самих прикрих ситуаціях знаходила щось позитивнe.Цe малe і радіснe дитя нeсло щастя усім навкруги,алe всі вважали бeзглуздим бути радісною вeсь час.
В кінці твору Поліанна потрапила в аварію.Всі думали що вона нe зможe ходити, алe вона всe таки пeрeмогда біль і почала ходити
Ця мала нeвгамовна дівчинка змусила всіх повірити у тe що счастя буває у всьому навіть у самиз прикриз ситуаціях!
1.Прийшла весна-красна. Гріє лагідне сонечко. Сніг розтанув вже майже весь. Птахи весело щебечуть на гілках. Вони радіють потеплінню.<span>Крізь вологу землю пробивається трава. На деревах набухли бруньки. Скоро вони перетворяться на зелені листочки.
2.</span>Радіє все навколо. Співають пташки, посміхаються люди. Адже нарешті прийшла весна! Небо сяє яскравою блакиттю. Дме свіжий та лагідний вітер.<span>Дзюркочуть струмки на вулицях. Це швидко тануть сніг та крига. На мокрій землі розквітають тендітні проліски.
3.</span>Весною природа квітне. Яскраво-зелена травичка вкриває землю, неначе килимом. На цьому шовковому килимі розкидані пушисті кульки. Це весняні кільбабки. Вони яскраво-жовті, неначе маленькі курчатка.<span>Листочки на деревах ще маленькі та клейкі. Але з кожним днем дерева та кущі все більше вдягаються в нове зелене вбрання.
4.</span>Весною на вулиці стає тепло. День прибуває. Вечорами вже не так рано сутеніє. Хочеться якомога більше гуляти на свіжому повітрі.<span>Природа прокидається після зими. Розцвітають квіти у садках, на клумбах, в степу та в лісі. Перелітні птахи повертаються з далеких країв. До самого вечора чути їхній гомін</span>
Українська «химерна проза» <span>Химерна проза стала досить помітним явищем у потоці української літератури 70-80 pp. XX ст. Можна окреслити умовно певні «крайні точки» цього явища: від роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» 1958 р., до творів В. Шевчука «Дім на горі» та «На полі смиренному» (1983), охоплюючи широкий простір справді неординарних спалахів — В. Земляка «Лебедину зграю», «Левине серце» П. Загребельного, Є. Гуцала «Позичений чоловік...», «Оглянься з осені» В. Яворівського.</span>Термін «химерний» з’явився в 1958 р. разом із романом з народних уст О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа молодиця». На той час це — єдиний твір, у якому наскрізним, центральним елементом поетики була саме умовність. Уже з перших сторінок роману О. Ільченка читач потрапляє в химерну атмосферу, де діють Господь Бог, святий Петро, безсмертний козак Мамай, Чужа молодиця (тобто Смерть), з усіма казковими героями трапляється безліч дивних, часом фантастичних пригод. Оповідь ведеться від першої особи. Це нагадує казку, де відчувається присутність автора, іронічного сучасника, який оповідає в розважливій формі про якісь давноминулі події. Гумор і безліч його відтінків (тонка іронія, сарказм, карикатура, бурлеск і травестія, гротеск) виступають основоположними принципами.Після роману О. Ільченка була перерва в 13 років, а в 1971 р. В. Земляк ніби відроджує це явище, хоча химерною свою дилогію «Лебедина зграя» та «Зелені Млини» він не називає, це уже критики активно використовують цей термін.Суть найпоказовіших рис, які дозволяють об’єднувати окремі твори в химерні полягає в особливостях оповідної манери, де завжди присутній всюдисущий, іронічний, усезнаючий оповідач, тобто бачимо тяжіння до особливостей усного мовлення, простежуємо перехрещення різних планів бачення, що зумовлює складні стилістичні ефекти — хронологічну непослідовність у викладі матеріалу, зміну тональностей — від комізму до глибокої лірики й драматизму, а то й трагізму, загальну романтичну піднесеність, композиційну розкутість, вільні комбінації з часом, власне часові маніпуляції.Український химерний роман завжди ставився в контекст інших літератур, зокрема романів Гарсіа Маркеса, Ч. Айтматова, Н. Думбадзе, Й. Друце, В. Василаке, А. Бела, Ю. Ритхеу, В. Сангі тощо.<span>Витоки химерного роману сягають іще «Енеїди» І.П. Котляревського, яка утвердила в українській літературі нові принципи художнього освоєння дійсності, народний світогляд. Близькими є також «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка, «Марко у пеклі» О. Стороженка, «Співомовки» С. Руданського, «Лісова пісня» Лесі Українки, «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського, «Вечори на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя. При всій різності цих творів, співзвучності знаходимо у високому синтезі набутків народної творчості з літературними прийомами, в осмисленні фольклорного світобачення. Отже, ми можемо говорити про національні витоки, власне підґрунтя химерної прози, яка не була запозичена. Це явище являє собою синтез національних фольклорних набутків і літературної традиції. Тому найвідповіднішим цьому явищу є і сам термін «химерний».</span>Химерна проза — письмо, насичене міфологічністю, філософськими роздумами, художньою умовністю.Ознаки химерної прози:1. Використання міфів.2. Міф не має хронотопу.3. Присутність химерних образів.<span>4. Межа між світом реальним та ірреальним стерта.</span>