Павлусь — головний герой оповідання О. Стороженка. Його образ доводить нам, що сите життя і неробство не робить людину по-справжньому щасливою. Щастя не може бути в житті людини, яка живе лише для себе і не зігріває своїм душевним теплом інших, яка безглуздо і безцільно проживає свій вік. Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір’ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, шоб не замерз, навесні і влітку — шоб сонце не напекло голову. Бачачи, шо син нічого не вміє робити, батько журився: «Що з ним станеться, як ми помремо?» Мати мала рацію, коли говорила: «Як Бог милосердний пошле йому шастя, то без нас житиме ше лучче, як теперечки». Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. «Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити». І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем. Навіть грушу зірвати не міг: «Бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот». А потрусити дерево — важко. У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. «Сказано: як кому Бог дасть шастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». І хоча люди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, шо шасливим не був і Павлусь.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/storozhenko-skarb-harakteristika-pavlusya/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Василь Чепіжний ,середнього віку . Злий .Намагався вбити Сіроманця. Сашко,маленький хлопчик. Добрий ,хоробрий.Вищволив вовка від Червоного.
Коли фарби життя блякнуть, я беру Гріна. Відкриваю його на будь-якій сторінці, так навесні протирають скло в будинку. Усе стає світлим, яскравим, усе знову таємниче хвилює, як у дитинстві. Грін — один з небагатьох, кого варто мати в похідній аптечці проти ожиріння серця й утоми. З ним можна їхати в Арктику і на цілину, йти на побачення. Він поетичний, він мужній". Так виразив багатотвірну силу впливу Гріна на читача письменник Данило Гранін.
Думаючи про Олександра Гріна, ми насамперед згадуємо його повість-казку "Пурпурові вітрила". Ця казкова феєрія стала символом його творчості. Вона увібрала в себе все краще, що є в інших творах Гріна: красиву мрію і правдиву реальність, любов до людини і віру в її сили, надію на краще і любов до прекрасного.
Назва повісті багатозначна. Щоб вітрильне судно почало рухатися, його вітрила повинен наповнити вітер. А життя людини повинне бути наповнене глибоким змістом, тоді воно має сенс. Якщо життя нудне і безрадісне, змістом його стає мрія. Мрія може так і залишитися красивою нездійсненною казкою. Але може і здійснитися.
"Пурпурові вітрила" Гріна — символ мрії, що стала реальністю. Мрія Ассоль "ожила" тому, що дівчинка "уміла любити", як учив її батько, уміла "чекати всупереч усьому". І вона змогла зберегти свою віру в прекрасне, живучи серед людей, що "не вміли розповідати казки і співати пісні".
Пурпуровий колір шовку, обраний Греєм для вітрил "Секрету", став кольором радості і краси, якого так не вистачало в Каперні.
Білий вітрильник під пурпуровими вітрилами — символ любові й нового життя для Ассоль, що дочекалася свого щастя.
"Пурпурові вітрила" Гріна — це ще утвердження правильного способу досягнення щастя: "робити чудеса своїми руками". Так вважав капітан Грей, що здійснив мрію незнайомої йому дівчини. Так думав матрос Лонгрен, що зробив колись іграшкову яхту з пурпуровими вітрилами, яка принесла щастя його дочці.
Життя людині дається один раз. Цей неоціненний талісман дарує Всевишній кожному, і наше право розпоряджатися цим талісманом: чи віддати його на картання, чи, може, разом з ним нести між люди світлий промінь щастя та радості.
Моральні зусилля необхідні людині в процесі боротьби за саму себе, за становлення себе як різносторонньої і гармонійно розвиненої особистості. Прагнучи затвердити людську сутність, людина удосконалює свої якості.
Глибокий сенс вислову: "Людина — це звучить гордо!" — розуміється тільки завдяки формуванню громадської самостійності людини-особистості, яка знає, що вона насправді чинить у світі і яка відповідає за свої справи. Відповідає, керуючись вищими моральними ідеалами і принципами. Вони припускають не тільки доброту і працелюбність, чесність і порядність, але й вироблення потреби і уміння відстоювати свої погляди, переконання, свою честь, гідність.
Епітети: лихая біда, Бог милосердний, пишнії рукава.
Порівняння: прямісінька, як стрілочка, очиці, як тернові ягідки, бровоньки,як на шнурочку.
Персоніфікації: <span>нечистий таки вп’ять силу озьме, пiдцюкне й потягне низку добру до погибелi; сатана зна, чим пiдштрикнути.
</span><span>Зменшено-пестливі суфікси: прямесенька, як стрілочка, чорнявенька; очі веселенькі; носочок пряменький; губоньки; зубоньки; рученята; зоренька; горобчик; ластiвочка; сердитенько.
</span> Я - Софія 6 класс)))))