. Приказки. • Хліб у поті чола. • Земля — найпривітніша людська домівка. • З любові й терпіння народжується людина і хліб. • Природа — наша мати. За гріш не купити маку, а за гривню — правди.
3.11.2. Народна мудрість. • Є таке наврочливе око, що його все на світі боїться. • Всередині рожевий віночок — непорочність зі знаком сонця (квітка нарциса).
3.11.3. Людина і чаклунство. • відвідування матері з сином знахарки, яка лікувала хлопця тим, що «качала й виливала куряче яйце». • «Село звинувачувало відьом, нечисту силу: це вони наслали спеку. Зібрався хресний хід, кропили, обходячи поля».
3.11.4. Свята. • Люди для того їх і понаставляли, щоб легше було перебути зиму. Мати внесла в хату снопа, а він водив коляду, стукаючи в замерзлі вікна, просячи дозволу славити сонце, яке повернуло до тепла й привело Новий рік. Потім на озері прорубано ополонку — святили воду, а він вийшов із-за пазухи й пускав голубів: вода — на здоров’я, голуби — на щастя. Їли кутю... найбільше свято — воскресіння трави...»
<span><span>Жив собі на світі прислівник.І завжди він був разом з його другом дієсловом.
Вони завжди були зв'язаними в реченні.Але на відміну від дієслова прислівник не мав закінчення, бо був незмінною частиною мови.
Але це було не важливо тому, що прислівник і дієслово були друзями нерозлий вода.</span><span>
</span></span>
Пісня супроводжує український народ протягом усієї історії його існування. У часи розквіту та занепаду, під час важких випробувань війнами, бідністю, національного гніту народна пісня допомагала людям. У ній – пам'ять про визначних історичних діячів, про минуле, щирі почуття. У радісні хвилини життя – при народженні немовляти, хрещенні, весіллі, на будь-яке свято – пісня неодмінно лунала, зігріваючи душу та підіймаючи настрій. Пісня допомагала в праці та в дорозі. Мабуть, така співуча в нас українська душа.Є давня легенда, пов’язана з пісенністю українського народу. У ній розповідається про те, що Господь обдаровував усі землі світу багатствами, тож українській землі, яка постала перед ним останньою, не залишилося нічого, окрім народної пісні. Мабуть, ця легенда виникла в часи великих бід, що випали на долю нашого краю. Та пісня, пообіцяв Господь, допоможе людям пережити всі лиха та ще й нестиме радість та світло.В українських народних піснях живе вся історія нашого буття. У них і кохання, і побутове життя, і праця, і військова слава. Українські пісні надзвичайно мелодійні, щирі та прості. Вони нікого не залишають байдужими. Незважаючи на те, що багато з них народилися з болю, вони несуть світло та свято життя. У наших піснях немає жорстокості, агресії, навпаки – прагнення щастя, любові, добробуту, гумор, що найкраще характеризує національні риси нашого народу. Без рідної пісні ,як і без рідної мови, людина не може висловити своїх почуттів. От як пише про те І. Драч:<span>А пісня - це душа. З усіх потреб потреба.
Лиш пісня в серці ширить межі неба.
На крилах сонце сяйво їй лиша —
Чим глибше пісня, тим ясніш душа.
</span><span>Народну пісню треба берегти, бо в ній – невичерпні багатства душі цілого народу.</span>
Перемогти, приборкати... А приручити? А згадати, що всі ми тварини?Бо так само харчуємось (більшість не відмовиться харчуватись м'ясом). Маємо ті ж інстинкти продовженя роду, дитинчат вирощуємо більш-менш дбайливо. Правда не всі. Хижаки як серед тварин, так і між людей, швидше знищать власне дитинча, ніж дозволять собі померти від голоду. Звірі правда не додумались свооїх дітей продавати, так що тут вони порядніші...
Ну гаразд, приборкаємо. Он церква скільки часу цим зайнята? Чи не лише цим? Хрестові походи, полювання на відьом, нищення єресей разом з єретиками...
Ні, ніяк одні звірі (у овечих шкурах) не можуть без звірства інших, вірних. Якось у одному третьосортному фентезі трапилась фраза:"Пророки лишаються безгрішними, а ми, паладини, робимо те,що треба". Так і живемо.
І житимемо. Бо "звір" рятує нам життя. Якщо нападуть хулігани й буде не до розмов, наприклад. Інша річ, шо у кожного з нас свій "звір" у душі: в кого вовк, а в кого й пацюк. Варто б знати, який саме, бодай про себе. А особиста чи вічна проблема? Я вважаю, це дуже особиста проблема кожної живої людини. Не з тих, що вирішують на громадських зборах, тут і референдуми безсилі. І тримати свого "звіра" на припоні, чи ні - добра воля кожного з нас. Варто лише перед тим, як дати волю своїм інстинктам, уявити, де сам себе хочеш бачити: між людьми, чи у звіринці?
Для мене багато значпть цiслова .
чуючи цi слова я розумию що треба дотримуаатись обицянок якi я дала .
тому я николи не даю такi обицянки якi я неглаб выконати.