Іван Вишенський- це головний герой поеми І.Франка "Іван Вишенський".
У поемі поет зобразив останній період життя Вишенського - час,коли він став монахом-печерником на горі Афон.Поема"І.Вишенський" починається описом бурхливого моря,хвилі якого омивають високі скелі Афонської гори.Серед красивої природи гори ,розміщене гніздо аскетів .Там повна тиша,тільки жалібно плачуть дзвони.Тут,на Афонській горі поховав себе живцем Іван Вишенський.Іван Вишенський був людиною вразливою і боляче реагував на всіляке зло в людських стосунках.Не докричавшись до посланців ,він звертається до бога.Сталося диво,на старця упав промінь і утворилась дорога через море,на яку герой ступив і тихо щез
Іван вишенський був великою людиною,з розвиненим духовним світом,справжнім патріотом,адже не міг не відгукнутися на біль Батьківщини.Прийде час і він стане охоронцем рідної землі.
Кінець двадцятого століття вніс великі корективи в пріоритети нашого народу, як, у принципі, і всього людства. Те, що ще рівстоліття тому користувалося шаленим попитом і великою популярністю, сьогодні викликає інтерес в одиниць. Яскравим прикладом є зміна ставлення до театру. Півстоліття тому театр був надзвичайно популярним. А як часто сьогодні можна зустріти справжніх театралів? Як на мене, це не свідчить про зубожіння духовного світу сучасних людей, як багато хто сьогодні вважає. Просто в наш час дуже розширився ринок пропозицій, з'явилося багато нового, що неодмінно хочеться пізнати.
<span>У середині минулого століття естрадна авторська пісня дещо посягнула на «монополію» народної пісні. Уже наприкінці XX століття в результаті виникнення шоу-бізнесу народні пісні майже зникли, їх дуже рідко можна почути на хвилях радіо, а ще рідше — по телевізору. І знову таки це трапилося не через те, що немає прихильників народних пісень, а тому, що популярність естрадної пісні приносить комусь матеріальну вигоду. </span>
<span>Що ж до народних пісень, то вони, як і раніше, мають слухачів і виконавців. Звісно, я знаю набагато менше народних пісень, ніж моя мама, а тим більше бабуся, але серед тих, що мені відомі, немає жодної, тексту якої я б не знала повністю. У піснях, складених нашими пращурами, навіть образні вислови видаються якимись прозорими і зрозумілими, а від того близькими, їх не запам'ятати — просто неможливо. У порівнянні з сучасними піснями народні пісні — джерело інформації, книга мудрості, бо вони містять не тільки певну ідею, але й певну мораль. А прослухавши сучасну пісню, часто-густо не можеш сказати, про що вона. </span>
<span>Привертає в народних піснях єдність змісту і мелодії. Адже пісня стає ще більш тужливою і сумною, коли її мелодія звучить в мінорній тональності, коли музика спонукає до роздумів. І навпаки — веселий текст у піснях, складених народом, завжди супроводжується запальною музикою, від якої хочеться танцювати. </span>
<span>Дуже захоплює мене в народних піснях їх ліризм, душевність, теплота. Від прослуховування таких пісень стає якось на душі, навіть гарно, якщо пісня журлива. Мені здається це відбувається тому, що в пісні на протязі століть кожен виконавець вкладав часточку своєї душі. Народні пісні не писались на замовлення, вони створювалися душею, вони — це емоції і почуття наших предків, перелиті в слова. Тому сьогодні так збагачують наш внутрішній світ народні пісні, тому так проймаємося ними, так їх відчуваємо. </span>
<span>Часто на самоті я співаю українські народні пісні. І хоча я знаю їх не дуже багато, я завжди можу підібрати ту, що буде відповідати моєму настрою, виражати мої почуття чи емоції. І за це я теж люблю народні пісні.</span>
Новелла останній листок дає нам урок що не можна втрачати надію треба просто вірити в найкраще. Зкожним днем надіятись що завтра наступе новий день та принесе нам нові радощі. Жити одним днем для того щоб залишились яскраві спогади із життя. Та запам*ятати що не існує кінця а є лише початок. Цінити те що маеш на сьогодняшній день та мати надію яка збереже цей світ.
Всі події , які відбуваються з людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони відбуваються. Сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. У сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. Але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. Для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не поза нею. Прекрасний приклад всього вищесказаного був приведений автором прекрасного твору про пригоди маленького хлопчика Льоньки під назвою «Звук Павутинки» авторства Віктора Близнеця. Хлопчик жив з батьками в невеликому селі, де, на превеликий його жаль, не було ні єдиного його однолітка. Саме з цієї причини Льонька був повинен займатися всіма справами самостійно – дитина сама шукала собі заняття і розваги. Звичайно, для людини важлива компанія, але якщо проводити час на природі, можна знайти собі справу навіть за умови перебування на самоті. Так що хлопчикові вдалося впоратися з цією проблемою – він гуляв по двору, запускав кораблики і використовував всі ті переваги і привілеї, які дає йому рідна земля і природа в цілому. Наша українська земля в широкому розумінні цього слова дуже красива. Кожен, хто коли-небудь спостерігав за природними явищами, а таких людей завжди була абсолютна більшість, розуміє, наскільки добре вони позначаються на людині, наскільки сильно вони допомагають їй справитися з проблемами і забути про всі можливі неприємності і негаразди. Хочеться вірити в те, що природа рідної землі буде збережена і стане по-справжньому безсмертною. З журбою можна спостерігати за тим, як недбало люди іноді ставляться до природи, але в той же час варто помітити, що останнім часом цим проблемам стали приділяти все більше уваги. Коли настрій поганий і у людини складається думка, що всі навколо налаштовані проти неї, що у світі просто перестало існувати добро, їй необхідно в першу чергу опинитися на природі. Там з нею станеться таке ж перетворення, як це було з маленьким Льонькою з оповідання Віктора Близнеця. На природі людина зможе перевести свою увагу на новий, який живе за своїми правилами і законами, світ, який неймовірно гарний і добрий у своїй гармонії. Думається, що до подібних висновків можна прийти навіть без використання літератури, але якщо такі приклади дійсно потрібні, в їх якості можна використовувати розповідь Віктора Близнеця «Звук Павутинки», відповідно до змісту якої стає чітко зрозуміло, що земля наша безсмертна, добра, вічна і красива!
