«Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона (мати) ще возилася з ним. Як з маленькою дитинкою. Було власними руками годує, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює». · «Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовничком». ·Опис Павлуся «…Його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. …Зроду не то, щоб ціп або косу у руках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимісти хату». · «Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся, і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових…» · «… Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити. Тільки йому й роботи, що цілісінькій день їсть (а лопав здорово) та спить. …Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня…» · «Лучалось, наймит вернеться з поля і навідається до Павлуся, а тому й голову важко держати на плечах». · «Якби вечорниці збирались біля моєї хати, то, може б, і пішов». · «Се мій скарб, се мені Бог у вікно вкинув! А що?» · «Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок покірних, працьовитих, не таких, як він пудофет…. І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув».
В общаге жил один парень который мог общаться с приведениями но ему никто не верил. Как-то раз он увидел как на фонарном столбе на собственном галстуке висит окрававленый человек сначала студент подумал что мужчина и правда висит на столбе но только парень захотел прикоснуться но тут же тело исчезло. Ну естественно пацан побежал в шарагу всем рассказывать и конечно же ему никто не поверил. Он ежедневно ходил к тому фанарю и проверял не появилось ли тело, и вот в одиним обычным вечером этот парень готовился к семинару. Была темно и вдруг подул сильный ветер в открытое окно, тут же все листья слетели со стола. На столе неожиданно фицирапалось слово: " Фанарь ". Парень быстро оделся и побежал на то место и он увидел сново висящего на галстуке мужчину, студент близко подошол к нему и призрак резко схватил его и утащил под землю.
До сих пор никто не знает как и куда пропал эттот студент.
Художественные сравнения: кругом
хлопці та дівчата, як мак процвітає; козаки, як та хмара, ляхів обступали.
Олицетворения: лихо сміється; зажурилась Україна, зажурилась,
<span>заплакала; мовчать гори, грає море, могили сумують; ніч-матидасть пораду; лягло сонце за горою. </span>
Эпитет: тії ночі кривавої.
Метафора: заплаче серденько.
Синекдоха: козачество = червоні жупани.
Гипербола: чи затопило синє море твої
<span>гори; од Лимана до Трубайла трупом поле крилось. </span>
Риторические обращения: Грай же, море,
мовчіть, гори, / Гуляй, буйний, полем — / Плачте, діти козацькії, / Така ваша
доля! »
Антономасия: Трясило = орел сизый.
Анафора: Нехай собі бенкетують, / Нехай на здоров’я! / Нехай,
кляті, бенкетують.
Синтаксический параллелизм: Прокинулись
ляшки-панки —/Нікуди втікати! / Прокинулись ляшки-панки / Та й не повставали.
Метафора плюс олицетворение: червоною гадюкою несе Альта
вісті.
Эвфемизм: налетіли чорні круки вельможних будити (= клевать
<span>их трупы).</span>
<span>Народився Микола Кіндратович Вороний у 1871 році на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська область) у заможній сім'ї ремісників, яка зберігала українські традиції. Батько був виходець з селян, був онуком кріпака, який свого часу зумів записатися до міщанського стану. Зате мати була з роду відомих українських діячів культури, до яких належав Прокіп Колачинский, ректор Києво-Могилянської академії. Мати передала маленькому хлопчику в спадок палку любов до української культури, народними звичаями, повір'ями, до української казки, пісні, легенди, а також до Кобзаря. Дитинство Миколи пройшло на Слобожанщині. З 80-х років Вороний навчається в училищі. Тут він знаходить себе - зближується з народниками, читає заборонену літературу. Його літературні смаки віддаляються від підліткового захоплення творами Жюля Верна і Майна Ріда. Разом з народовольцем Ерастовым Вороний організовує «Українську громаду». Його відразу ж виключають з училища з забороною вступу в університет і проживання у великих містах. Тим не менш, Микола, не довго думаючи, виїхав до Відня, потім до Львова, де спокійно продовжує своє навчання. Там він знайомиться з Франком, і навіть допомагає йому у виданні газет «Громадський голос», «Радикал». Потім стає актором, спочатку в театрі Крапивницкого, згодом працює в трупах Саксаганського, Васильєва. І навіть як актор мандрує містами та селами України та Росії. І в ці часи не залишає літературна творчість<span>.
</span></span><span>В роки Громадянської війни Вороний виїхав за кордон. Тим не менш, він дуже переживає за долю України і в 1926 році повертається на Батьківщину. Здається, що все чудово, тим не менш, над поетом збираються чорні хмари. Знайшов він час повертатися! З-за доносів його виселяють з Києва, а потім засуджують на три роки сталінських таборів. Потім його доля невідома. Є свідчення, згідно яких Вороний ще довго перебував у в'язниці, а потім виїхав з Києва до Воронежа, де і помер в 1942 році. Але є інші факти: поет був розстріляний 7 червня 1938 року. Але повернемося до написання нашого твору. Звичайно, треба проаналізувати саму поему «Євшан-зілля». Вона нескладна для розуміння ідейно-образний зміст поеми лежить на поверхні. У цій поемі поет зачіпає проблему історичної пам'яті, уславлює борців і народних героїв, протестує проти національного і соціального гноблення<span>.
</span></span><span>Через весь ваш твір має пройти одна-єдина думка про історичну пам'ять народу, про зв'язок її з минулим, сучасним. Особиста доля Миколи Вороного ніби відбилася в легенді-алегории про «Євшан-зілля». У висновку твору ваші міркування треба пов'язати з сучасністю. І протягом твору не забувайте про власні думки і враження<span>.</span></span>
