Деякі люди вважають, що літературна класика є нецікавою та важкою для читання й розуміння. Проте, коли класичний твір стає бестселером усіх часів, тут є про що посперечатися. Моя улюблена книга – роман М.Мітчелл «Занесені вітром», а улюблений герой художньої літератури взагалі - його головна героїня Скарлет О’Хара. Читаючи цей твір, ми переносимося у ХІХ століття, де проживаємо разом із квітучою, повною енергії, сили та завзяття жінкою сповнені драматизму події її життя. Скарлет – дитина з багатої родини Півдня Сполучених Штатів. У дитинстві вона ніколи не знала, що таке голодувати або жити у злиднях. Атмосфера в родині була сповнена любові, теплих почуттів, повагою її членів один до одного. Її молоді роки – це нескінченне свято балів, вечірок та барбікю з численними шанувальниками. Найбільшою проблемою Скарлет було обрати сукню, в якій би вона б виглядала найбільш привабливою. Усе змінила громадянська війна у Штатах. Увесь світ, до якого звикла Скарлет, світ, у який вона вірила, перетворився на попіл та важкі спогади. Місяці в Атланті в очікуванні атак ворога, все більше поганих звісток, усе менше їжі та надії, хвилювання за коханого чоловіка на фронті, його вагітна жінка, за якою довелося доглядати Скарлет… Далі – втеча з палаючого міста зі слабкою Мелані та її щойно народженим малюком, страх та паніка… Неабияка мужність, витримка та оптимізм потрібен, щоб винести все це на своїх плечах, заглядаючи в очі смерті, зуміти піти вперед, не обертаючись назад, назустріч новим перешкодам, щоб їх здолати. Смерть матері – то найбільший удар для Скарлет, але вона витримала і його, бо зрозуміла, що неможна жити минулим. Треба збирати сили, щоб стати на ноги, щоб не загинути разом із Конфедерацією. Усі раби-негри повтікали з плантації, тож Скарлет виконувала найважчу роботу, щоб її родина не вмерла з голоду. Саме вона враз стала її головою, взявши відповідальність за усіх. Усі втрати та розчарування вона переносила сама, нікому не зізнаючись, що й її сили може бути недостатньо, щоб вижити у жорстокій новій дійсності. Її любов виявилася лише грою, дитячою забаганкою, яку вона вперто пестила в душі, бо й сама брала в ній сили. Після капітуляції Півдня Скарлет, нехтуючи суспільною думкою, робила все, щоб заплатити непомірні податки за батьківській дім. Її осуджували ті, хто віддав перевагу жити в злиднях та клясти долю, хвалячись своєю честю. І втративши насправді коханого чоловіка, вірну подругу Мелані, поховавши батьків, розпрощавшись з ілюзорним своїм коханням, вона каже собі, що не час плакати, бо так нічого не досягнеш і ніщо не врятуєш. <span>Жива натура Скарлет, що відверто прагне всіх благ, на які заслуговує людина, сила її особистості, що дозволяє їй боротися та перемагати, викликають у мене щире захоплення.</span>
Погас веселое красочное лето, и осень стала хозяйкой в лесах, полях, на речках и прудах. Утром уже непривычно холодно, а днем еще, словно в память о лете, солнышко весело пригревает. Во всем чувствуется прохладное дыхание осени. Серое небо все чаще покрывают низкие и тяжелые облака — моросит надоедливый дождик. Деревья сбросили свой наряд. Старый дуб скрипит на опушке, как будто задумался перед продолжительным зимним сном. А возле покрытого мхом пенька выстроились в строку ровненькие и стройные опята. Пожелтевшая трава припала к самой земле. Все это и является признаками прекрасной поры года, воспетой в песнях и написанных в стихах. За это я и люблю эту незабываемую, прекрасную, золотую пору года осень !
...хто сказав, що для друга треба робити тiльки те, що цiкаво?
Ми хочемо від усього серця побажати, щоб свою дружбу ви пронесли через усе життя. Святе це діло — дружба. Найсвятіше і найчистіше почуття в світі. І найчистіше воно в дитинстві. Бережіть його і шануйте! Бо найвірніші, найбільші, найкращі друзі в світі — це друзі дитинства. І той, хто на все життя збереже друга дитинства, той щасливий! А хто не збереже, тому гірко буде. Бо дитинство не повторюється… і проживе той своє життя без дружби. І буде воно дуже безрадісним, хоч, може, й довгим. І не відчує він себе по—справожньому людиною. Бо найбільше ти Людина, коли щось робиш для друга. Пам'ятайте про це, хлопці!
На другий день наша дружба з Явою була ще бiльш скрiплена. Так би мовити, кров'ю. Бо дiд Салимон подiлився своїми враженнями про фараонську пiрамiду з нашими батьками. I батьки нашi зробили нам чотириста двадцять восьме серйозне попередження по тому мiсцю, про яке при дiвчатах не говорять.
Святе це дiло — дружба. Найсвятiше i найчистiше почуття в свiтi. I найчистiше воно в дитинствi. Бережiть його i шануйте! Бо найвiрнiшi, найбiльшi, найкращi друзi в свiтi — це друзi дитинства. I той, хто на все життя збереже друга дитинства, той щасливий! А хто не збереже, тому гiрко буде. Бо дитинство не повторюється… I проживе той своє життя без дружби. I буде воно дуже безрадiсним, хоч, може, й довгим. I не вiдчус вiн себе по-справокньому людиною. Бо найбiльше ти Людина, коли щось робиш для друга.»
<span>Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на </span> <span>червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна, </span> <span>як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, </span> з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та <span>червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні </span> <span>брови, густі-прегусті, як шовк. </span>
<span>Лаврін </span>
<span>Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились </span> <span>привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, </span> <span>рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на </span> <span>матір.</span>