1.Моховинка-добра, лагідна,звичайненька, слухняна, роботяща.
2.Лісовою Хуха.
3.Відданість своїй батьківщині.
4.Неуважні люди,що не помічаюсь Хух.
5.Страшний звук коло будинку.
6.Злякана Хуха.
7.Біда муховинки.
8.Козячий хлівець
9.Тяжке житття без рідного товариства в чужій стороні.
10. Хуха врятувала свою приятельку Лиску.
11. Поранена Моховинка.
12.Веселі вечорниці у старого Хо.
Микола Гурович Куліш прожив лише 44 роки, але назавжди залишився у пам'яті українського народу як талановитий письменник, драматург і режисер, активний громадський діяч, газетяр і педагог-новатор. Важко навіть уявити, що б він ще міг встигнути зробити у своєму житті, якби не став жертвою сталінського терору.
Життя Миколи Куліша було складним з самого дитинства. Він рано втратив батьків, але був дуже здібним і старанно вчився. За часів Першої Світової, коли Микола Куліш зібрався навчатився у Новоросійського університеті, він був мобілізований до царської армії, і в 1915 році був тяжко поранений під Смоленськом. У 1934 році його, вже знаного діяча культури, звинуватили у буржуазному націоналізмі, засудили до 10 років ув'язнення та через три роки розстріляли на Соловках.
Але, незважаючи на всі труднощі, що випали на його долю, і те, що його життя припало на дуже скадні часи, Микола Куліш встиг дуже багато - завдяки своїй обдарованості, цілеспрямованості, наполегливості та працьовитості. Зі свого не дуже довгого життя він присвятив літературній діяльності майже 30 років, бо писав з ранньої юності.
Український народ ніколи не забуде Миколу Куліша. Його ім'ям названі вулиці у Каховці та Дніпрі, а також один з перших річкових теплоходів на підводних крилах. Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр носить ім'я Миколи Куліша. Його п'єси досі йдуть у театрах, а люди читають його твори, віддаючи належне таланту цієї видатної людини.
Павлуша і Ява роблять дошкульні витівки не тому, що злі за характером: їм хочеться, щоб про них "слава... гриміла на всю Васюківку, як радіо на Перше травня".
Енергія фонтанує з хлопців, тому вони й вигадують різні "штуки — викаблуки". За характером Павлуша і Ява дуже схожі, але більшим винахідником і лідером у дружніх стосунках є Іван.
Аналіз вірша <span>Тема: Відтворення щирих особистих почуттів в людини у невід’ємному зв’язку з мовою, народом, рідною землею, Батьківщиною.
Ідея: Возвеличення любові до всього святого, що пов’язано з життям кожної людини.
Основна думка: Особистість — це та людина, яка поважає культуру, мову, традиції рідного краю, вболіває за долю України, її сучасне і минуле.
Жанр: Елегія.</span> <span>Римування: Перехресне.
Віршований розмір: Ямб.
Художні особливості поезії.
Повтори: «Коли мене питають… любили…» . Метафори: «випадкове слово не впаде» . Епітет: «ясні зорі», «тихі води» .
Риторичний оклик: «кладіть отут у домовину живим!..» .
Риторичні запитання: «Любити річки, і річки, і річечки, і потічки?» , «Народу чи зможеш прислужитись, як і де?» , «Любиш землю, степи, озера, яблуні в саду?» , «Рідну мову чи зміг би поміняти на чужу?» , «Україну чи зможеш ти забуть на чужині?».</span> <span>Елегія — це жанр у ліриці, означає — сумна, журлива пісня. У В. Підпалого це ще й «тиха елегія». Тому що про любов до батьківщини не треба кричати, багато говорити, краще це доводити ділом. Ліричний герой поезії «Тиха елегія» саме так і чинить: не відокремлює себе від своєї землі, не може проміняти її на привабливу чужину, а дружина співає його синові колискову рідною мовою... Вірш побудований у формі питань і відповідей. І якщо спочатку ліричний герой «відмовчується», «мовчить», то на питання, чи зможе забути Україну на чужині, «кричить» та відповідає словами Т. Шевченка: «Однаковісінько мені...» Тобто йому байдужа власна доля, тільки була б його Україна.</span>
Дивно, що ніколи не зустрічав цього вислову. Що ж..
На мою думку, цей вислів несе в собі значення того, що існує багато людей, які дуже високої думки про себе, хоча, по суті, не є такими, якими себе вважають.
Подібні слова колись були сказані Достоєвським:"Дурень, зрозумівший, що він дурень, вже не є дурнем". Це наштовхує нас на роздуми, які полягають у потрібності постійного самовдосконалення. Треба пам'ятати, що коли ти дійсно будеш чогось вартий, то ти це зрозумієш сам, а брехати самому собі, доводячи, що ти заслуговаєш на більше- не зовсім правильно.
