Отрицательные- король, советник, братья.
положительные - Иван, Василиса, конек горбунок.
помощники- конек горбунок
нейтральные - народ.
простите, если не точно. Очень давно сталкивалась с данной сказкой, многого не помню.
«Мій дух, як ніч...». Цей вірш (1815) вважається одним з найяскравіших зразків звернення Байрона-лірика до мотивів «світової скорботи». Вірш увіходить до циклу «Єврейські мелодії» і спирається на біблійні образи та сюжети, зокрема на епізод 16-ї глави І Книги Царств (вірші 14—23), де розповідається про те, як в ізраїльського царя Саула вселився злий дух, а юний воїн і співець Давид чарівною грою на гуслах прогнав його, після чого був узятий царем на службу.
Байрон не розвиває у своєму вірші біблійний сюжет, навпаки, відштовхуючись від нього, він пропонує свою, суто романтичну інтерпретацію конфлікту, героями якого стають жорстокий світ і людська душа, що потерпає від його образ. Не чужорідний злий дух, який вселяється в людину з метою нашкодити їй та відвернути її від Бога, а сама душа людини, змарнована песимізмом і розчаруванням, уподібнюється поетом немовби демону скорботи («мій дух, як ніч»), який розриває муками неймовірних страждань мозок і серце:
Молю тебе, заплакать дай,
Бо розпадеться серце з мук,
Воно в собі терпить давно,
Вже в йому вщерть тяжких образ;
Як не поможе спів, воно
Від мук страшних порветься враз.
(Переклад В. Самійленка)Душа ліричного героя охоплена не світлим елегійним смутком — звичним для ліричного вірша настроєм, а трагізмом безнадійного відчаю, скорботним відчуттям приреченості, від якої в цілому світі вже не знайдеться ліків. Ці емоційно-смислові інтонації надзвичайно тонко вловив російський перекладач вірша, також поет-романтик Михайло Лєрмонтов, який навіть додав до свого перекладу відсутній в байронівському оригіналі образ душі як «сповненого отрути кубка смерті», що ще більше посилювало трагічний пафос «світової скорботи» ліричного героя вірша.
Ответ:
наряд он подошёл (то есть как раз не больше и не меньше ) , и на
ему он подходит
Тема произведения - вечная тема. Только век другой и люди другие.
Все чувства в смятении и сильнейшее впечатление. Нам, людям 21 века, с нашим несколько искаженным восприятием мира, любви, данная тема и проблема может и покажется примитивной. Но испокон веков об этом писали и будут писать. А в 19 веке "Бедная Лиза" сыграла немаленькую роль в становлении и развитии литературы.
Сразу же после прочтения возникают вопросы: Так что же такое любовь? - счастье или же страдание? Есть ли любовь вообще? Стоит ли жить только ради любви? Ответы на эти вопросы у всех разные, потому что "сколько людей, столько мнений". Но Карамзин в этой повести показывает, что "Любовь" - это самое сильное чувство на земле. И пусть слишком много сентиментальности в данной повести, много наивности.. Прочитать никогда не будет лишним. Но вряд ли при прочтении в 20 лет у меня остались бы такие же светлые и по-детски милые чувства от книги. И чтобы не испортить данное впечатление, я вряд ли сейчас стану перечитывать повесть, не смотря на её прекрасный слог, интересный сюжет и небольшой размер. Впечатление от этой книги у меня должно быть единственным. Мне понравилось.
