<span>Вільфрел Айвенго — головний герой твору. 1. Походження
героя. (Айвенго належав до шанованого старовинного роду саксів. Його батько —
Седрік Сакс — представник тієї частини знаті, яка не бажає коритися норманам і
мріє про відродження своєї незалежності.) 2. Володіння зброєю, хоробрість,
спритність — риси справжнього лицаря (Незважаючи на те, що Айвенго дуже
молодий, ніхто з лицарів не зумів перевершити його у мистецтві володіння
зброєю. Він бере участь у всіх лицарських турнірах, відстоюючи честь і справедливість.
На турнірі під Ашбою він, коли лицарі-норманн майже стали переможцями,
з’являється із девізом «Позбавлений спадку» і перемагає в смертельному бою
найсильнішого з норманів — гордовитого храмовника Бріана де Буагільбера.). 3.
Вірність королю Річарду. (Повернувшись після хрестового походу, він вірно
служить королю Річарду, який у цей час повернувся до Англії, захищає честь
короля і його хоробрих воїнів.) 4. Чесність і шляхетність. (Айвенго попереджає
про небезпеку Ісаака, з яким хотів розправитися храмовник, допомагає вийти із
замку й дістатися до безпечного місця. Для Айвенго не має значення та
обставина, що Ісаак — єврей, хоча, за тогочасними переконаннями, християнину не
личило піклуватися про життя «нащадка зневаженого народу».) 5. Здатність на сильне
кохання. (Айвенго усім серцем покохав вихованку Седріка — леді Ровену. Його
почуття не остудило навіть те, що його батько, маючи намір одружити Ровену з
Ательстаном Коїгтисбурзьким, позбавив Айвенго спадщини й вигнав із дому.
Перемігши на турнірі під Ашбою, лицар Позбавлений Спадку обирає королевою
турніру леді Ровену. Зрештою сила кохання перемагає: старий Седрік дарував
синові прощення, і згодом Айвенго з коханою Ровеною одружуються) 6. Готовність
допомогти людям у біді. (Ребекку, дочку Ісаака, несправедливо звинуватили в
чаклунстві і, за законами того часу, мали спалити на вогнищі. Шляхетний
Айвенго, пам’ятаючи, як дівчина доглядала за ним, коли він був тяжко поранений,
поспішає на турнір захистити її честь і мечем довести її невинність.) В образі
Айвенго втілено найкращі лицарські чесноти. Автор створив портрет ідеального
лицаря, врода якого поєднується з розумом і шляхетністю, а відвага — з умінням
битися. Він доблесний, некористолюбний, вірний своїй коханій і своєму королю.</span>
Сходства оба патриоты Руси
различия Сергий Радонежский - служитель культа, религиозный деятель
<span> Александр Невский - административный работник (князь) и воин
</span>
Не будет пшена без поля, на котором оно выращено, и не будет разговора без слушателя. Т.е. <span>имеется в виду, что поле ценится по пшену, а речь - как ее слушали.</span>
В своих героях писатель отразил все пороки людей – национальные и общечеловеческие.
Гоголь уделяет большое внимание главному герою произведения – человеку «нового типа», дельцу Павлу Ивановичу Чичикову. Автор стремится продемонстрировать этот характер «в полной мере» - именно поэтому он раскрывает психологическую основу и много рассказывает о его детстве.
Создать живописные образы помещиков Гоголю помогает искусное владение деталью в
описании и быта, и характеров героев.
Один из таких помещиков — Манилов. Интерьер его дома, как и все имение, свидетельствует о характере хозяина. Речь Манилова соответствует его натуре — сладкая,
бессодержательная. Он постоянно о чем-то думает, живет как-будто вне жизни. Мысли его пусты, мечтания — бессмысленны. Манилов не занимается своим хозяйством, а носится с какими-то идеями. Гоголь подчеркивает, что Манилов, находясь раньше в полку, считался одним из самых образованных офицеров. Одной этой фразой Гоголь раскрывает нам уровень офицеров николаевской армии. Манилов — непрактичный человек. Он не задумывается над странной просьбой Чичикова и дарит ему мертвые души.
В отличие от Манилова, Коробочка жадна. Знакомство с ней начинается с описания ее имения: “...узенький дворик весь был наполнен птицею и всякой домашней утварью”. В комнате у Коробочки было множество картин с изображением животных. Хозяйственность Коробочки граничит с суетливой бестолковостью. Гоголь описывает Коробочку как ограниченную помещицу, недаром Чичиков называет ее “дубинноголовой”. Единственное, что ее волнует, так это деньги и чтобы как-нибудь
не продешевить.
Все помещики, показанные в поэме, хотя и различны по своим внешним качествам, но все
они похожи друг на друга своей бездуховностью, внутренней ограниченностью.
Поэма раскрывает сущность имущих людей. Почти всех героев поэмы объединяет одно:
пассивность и безразличие. И в руках таких людей к сожалению находится судьба нашей России
