Хлопець, який щойно повернувся, радісно обійняв матір, батько поглянув на сина і сказав, що дуже скучив, але він ні кроку не зробив назустріч синові.
<span>Ішов дрібний густий дощик, і сіра імла застилала берег.
</span><span>Шумлять поля, палають жаром домни, в садах плоди звисають важко з віт.
</span><span>Небо, яке засіяли зорі, чудово заблищало.
</span><span>Тигрицею, яку печуть тавром, ревла земля під кінським копитом.
</span><span>Сідай, Володю, та розкажи нам про себе, звідки ти родом, як став переможцем.
</span><span>Їздові підкладали під колеса каміння, щоб підводи не скочувались назад і коні відпочивали.
</span><span>Я читав журнал, у якому Олесь надрукував свої вірші.
</span><span>Я працюю у школі, в якій вчиться моя сестра.
</span><span>Це складне речення, в якому декілька нових слів.
</span><span>Поле вступило у тінь, бо наплинули з обрію хмари.
</span>кінець.
Н. дві тисячі сімсот вісімдесят п`ять
Р.двохсот тисяч сімсот вісімдесяти п`яти
Д.двом тисячам сімсот вісімдесяти п`яти
З.дві тисячі сімсот вісімдесят п`ять
Ор.двома тисячами сімсот вісімдесяти п`яти
М.двох тисяч вісімдесят п`ять
Вулиця мого дитинства
У кожної людини є найдорожчі місця в житті. Для мене—це вулиця, на якій я виросла. Зараз живу далеко звідти, але завжди пам’ятаю про неї і повертаюся туди.
Це маленька затишна зелена вулиця носить назву «Соборна». Духмяні грона білих акацій, п’янкий аромат жовтих лип, пухнастий цвіт струнких тополь, чарівні листя кленів - такою запам’яталася моя вулиця.
Наш колишній триповерховий будинок стоїть у затишному місці. У маленькому зеленому дворі багато яскравих квітів.
Запам’ятався мені на нашій вулиці і старовинний білий будинок із колись розкішним, а тепер, на жаль, занедбаним садом. Де-не-де збереглися маленькі одноповерхові будиночки в квітучих деревах і густих кущах.
Нещодавно ми з мамою ходили нашою вулицею. Початок її веде від Дніпра, від нашої улюбленої набережної з красивим пам’ятником — гордим вітрильником. У кінці вулиця знов повертає до річки через відому алею Слави.
Яка краса на Соборній восени! Дерева стоять у багряному, жовтому листі, яке потихеньку спадає додолу. Йдеш по ньому, наче по прекрасному м’якому килимі. З Дніпра доноситься свіже повітря. Відчуваєш незвичайний спокій і повне злиття з природою. Такий мій рідний куточок у Херсоні — вулиця Соборна