Я маю наміри створити клуб для чистоти свого міста.Але я ще не дуже кмітливий у цій справі.Тому,я хочу з вами порадитись.Чи варо боротися за чистоту міста?Звісно,треба.Нашому місті(селу)потрібно більше догляду.Кожна людина в жень майже викидає один папірець на землю.Але з цим треба боротися.Для нас створили спеціальні урни,щоб кидати сміття у них.Але люди не дотримуються правил чистоти.Хоча це дуже важливо для екології.Але на цьому ще не кінець.Також люди засмічують повітря з вихлопних труб машин.Я думаю що краще перейти на чийти,екологічний транспорт-це велосипед.А також люди проводять масові заворушення.Вони шкодять цим екології.Наприклад,у Києві відбувається масовий протест.Поміркуйте,скільки загинуло людей,а в тому числі і рослин.ТОму до екології треба ставитись чистіше,ніж ви думаєте.
Твір розповідного характеру "Я люблю читати":
Читання - моя улюблена справа. Я дуже люблю читати фантастику, історичні твори, детективи. Щоразу, коли я беру у бібліотеці нову книгу, я огортаю її у обкладинку. Так я бережу її від різноманітних неприємних ситуацій.
Щоразу я роблю чай, сідаю у зручне крісло під лампою та починаю читати. Я читаю повільно, вдумливо. Здається, що весь світ зникає. Залишаюсь тільки я, герої та вигаданий автором світ. Читати дуже корисно. Це розвиває мене як особистість, навчає, надихає та надає життєвий досвід.
Людина виростає досить швидко. Спочатку це немовля, яке смокче соску і знає про світ лише те, що в ньому є матуся. Потім це дитина, яка весь час проводить разом зі своїми яскравими іграшками. Далі це школяр, який вивчає навколишній світ по підручниках, сидячи за партою. І настає час, коли хлопець чи дівчина входять до пори юнацтва. Це переломний момент.Кажуть, самовихованням треба займатися змалечку. Проте, як ним займатися, коли вранці уроки, а ввечері футбол і телевізор? Дійсно, коли людина вперше замислюється про самовиховання, як правило, час уже втрачено. Я вважаю, що самовиховання спочатку повинне направлятися батьками, а потім уже ставати власною роботою людини над собою. Батьки в цей час мають бути дуже дбайливими і ні в якому разі не давити на дитину.Самовиховання спрямоване на створення людиною самої себе. Це труд, який нагадує роботу скульптора: щось треба відсікти, щоб решта виробу виглядала, як потрібно. Не можна сказати, що творення власної особистості проходить безболісно, навпаки — немало сліз доведеться нишком пролити й немалу правду сказати самому собі, поки вийде щось із цього труда. Та сліз годі жаліти: головне, щоб з-під шкаралупи егоїзму, обмеженості, злості вийшла на світ справжня людська особистість. Адже треба спершу витренувати свою душу, аби вона здатна була відгукнутись на все людяне, святе і чисте, що існує навколо нас.Творення самого себе нагадує піднімання сходами або ж занурення у глибини: воно відбувається поступово, крок за кроком. І на кожному кроці треба чекати несподіванок, і не найгірша з них, коли обірветься страхувальний трос. Добре, коли в цей час поруч опиниться справжній товариш, який зможе подати руку, підтримати словом і ділом. Пам’ятати тут треба ще одне: мета, до якої має привести самовиховання, повинна бути чітко визначеною. В іншому разі найважчий труд людського життя виявиться марним.<span>За найважчий труд має бути велика нагорода. Я вважаю, що найдорогоціннішою винагородою за працю над собою буде правильне розуміння свого місця в житті. І тоді прийде й успіх у роботі, і щасливе сімейне життя, і цікаве дозвілля. Будуть друзі, на яких можна покластися в усьому, навіть у найскладнішому. А людина, яка досягне цього, зможе з упевненістю сказати про себе: “Я виховав себе сам”.</span>
Школа – это начало начал. Она, как никто и ничто другое, превращает человека в личность. Именно там мы начинаем раскрываться, делать первую достойную заявку о себе миру.
Школа – это первый шаг к самостоятельной жизни. Ведь многое происходит впервые: и первый урок, и первая победа, и первое серьезное поражение, и первая любовь.
В школу мы приходим робкими, застенчивыми и неумелыми. С рук в руки передают нас родители первой учительнице. А сколько было переживаний, но нам повезло с первой учительницей – доброй, мудрой. Она стала нам второй мамой. Учительница научила нас не только читать и писать, а и дружить, понять, что родина начинается «с картинки в твоем букваре».
Ведь школа – это не только общеобразовательный центр, это школа жизни. Мы учимся здесь важному: быть честными, отзывчивыми, целеустремленными, уметь жить в коллективе. В школе мы строим свое «Я» по кирпичику, тяжело, медленно, осторожно. Помогают нам в этом наши учителя. Мне очень повезло – они не только учителя, но и друзья. Друзья, которые дадут мудрый совет, подставят плечо и укажут правильный путь заблудившемуся. Их внимание к нам, терпение вызывает восхищение, а душу переполняют слова благодарности. Школьные учителя учат нас преодолевать себя, свою лень, неорганизованность, не останавливаться на достигнутом и идти вперед.
Дівчика насобирала багато квітів, і подарувала мамі.
У полі виросло багато квітів.
