«Слово о полку Ігоревім» — найкраща пам'ятка літератури Київської Русі. Перед читачем, ніби живі, постають герої «Слова...» — мужні захисни¬ки Руської землі, великі патріоти. З якою любов'ю невідомий нам автор змалював їхні образи! З усього видно, що він щиро любив рідну землю. Ігор Святославич для автора є втіленням князівських доблестей. Він мужній, сповнений «ратного духа». Пристрасне бажання «іспити шоломом Дону», почуття воїнської честі відтісняють страшне віщування — затемнен¬ня сонця. Справжній лицар, він вважає, що краще вмерти від меча, ніж потрапити в полон. Описуючи першу перемогу Ігоря над половцями, автор підкреслено гіперболічно показує її результати: руські воїни захопили стільки здобичі, що дорогими тканинами і одягом мостили болота. А Ігор з цієї здобичі взяв для себе тільки бойові знаки ворога. Високе благородство Ігор виявляє під час вирішальної битви, коли він у розпалі бою повертає полки на допомогу брату Всеволоду. Автор висловлює до Ігоря любов і симпатію, називає його соколом, сонцем. Коли Ігор зазнав поразки, печалиться вся природа, вся Русь. Розповідаючи про втечу і повернення Ігоря з полону, автор особливо виразно виявляє своє співчуття до нього, а коли Ігор повертається на Русь, то знову «сонце світиться на небесах». Співчуваючи Ігорю, пишаючись його мужністю, сумуючи через невдачі, автор водночас засуджує недалекоглядну політику цього князя, міжусобиці, що підривали міць батьківщини, її благополуччя: «Сказав-бо брат брату: «Се моє, і те — моє теж». Саме така психологія феодала-власника лежить в основі поведінки і характеру Ігоря. Гірка поразка Ігоря — це розплата за його егоїзм і самовпевненість. Звертання Святослава Київського до братів Ігоря і Всеволода свідчить, напевне, і про ставлення до них самого автора «Слова...»: «О мої синовці, Ігорю і Всеволоде! Рано єсте почали Половецькую землю мечами разити, а собі слави шукати. Та без честі одоліли, без честі-бо кров поганую ви пролляли». У цьому звертанні хоч і звинувачуються Ігор і Всеволод у марнославстві та нерозважності, проте віддається їм належне, говориться, що серця їхні викувані з міцного булату і загартовані у відвазі.<span />
Найбільш відомим художнім твором Івана Франка на історичну тему є повість «Захар Беркут». Написана вона була 1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бентежить читача. У повісті змальовано наших далеких предків — українських верховинців із Тухольської долини, які зуміли героїчно оборонити рідний край від жорстоких татаро-монголів. У зображенні історичного минулого письменникові допомогли художня вигадка та народна творчість, зокрема відома в Галичині і в Закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою.
<span>Героями повісті є мудрий ватажок тухольської громади Захар Беркут, його мужній син Максим, жителі селища Тухля, підступний Тугар Вовк, його дочка Мирослава. Найбільше сподобався та запам'ятався мені образ Мирослави. </span>
Це молода дівчина, що рано втратила матір, знала лише любов і турботу батька — Тугара Вовка. Можливо, саме тому Мирославі до вподоби «чоловічі» інтереси — приміром, полювання на ведмедя: «батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою... привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. ... Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем...» Згодом ми довідуємося, що героїня має неабияку силу характеру: зрозумівши, що її батько — зрадник, залишає його й воює проти нього та монголів разом із тухольською громадою. Дівчина просить Захара Беркута прийняти її за дочку.
Мирослава змальована Франком як казкова лісова принцеса, незвичайна та дивовижна.Можна зробити висновок, що для Мирослави головне — бути вірною собі, діяти так, <span>підказують сумління й серце. Увесь час вона серед вояків - тухольців: приносить Захару Беркуту звістку про сина, передає його поради, бере активну участь у боротьбі з ворогами, навчає тухольців робити метавки, лікує поранених. Не дивно, що саме така дівчина покохала відчайдушного й сміливого Максима, Захарового сина. Вона зізнається йому в коханні, клянеться у вірності. Навіть коли Максим опинився в полоні, Мирослава, ризикуючи, йде до ворожого табору, пропонує хлопцю тікати, а сама хоче залишитися замість нього. Доля виявилася прихильною до закоханих: вони з гідністю переносять усі випробування та єднаються в пару. </span>
Повість а. чайковського "за сестрою" навчає нас бути хоробрими та відважними як павлусь, небоятися нічого та йти до своєї мети.
<span>Описуючи пригоди
Толика, автор змальовує нам юну особистість, що формується. Перед нами виростає
образ допитливої, надзвичайно чутливої до життя, активної дитини. Толик не
любить одноманітної роботи, йому не цікаво, наприклад, полоти бур'ян на городі.
Він перетворює буденну працю на захоплюючу пригоду. Його буйна фантазія не знає
меж: сапкою, як шаблюкою, він січе вражі голови з плеч. Щоправда, рубаючи
підряд і бур'ян, і помідори. Він носить воду аж від лісу з криниці, прибирає в
хаті, коли мама поїхала з дому у справах, доглядає молодшого братика, бо хто ж допоможе матері, як не він. Водночас у
Толика чимало негативних рис: він дещо ледачкуватий, непослідовний,
розбишакуватий. Він завдає чимало клопоту та навіть матеріальних збитків і без
того бідній матері, наприклад, зрізавши ґудзики з її єдиного святкового плаття
і програвши їх, чи розваливши комин,
б’ючись з братом, чи зіпсувавши костюм, на який мати збирала гроші більше року.
Якби не любов до книжки, яка заполонила все єство Толі, скерувала його бурхливу
уяву й живу фантазію в певне русло, хто знає, що вийшло б із нього. Книжка
приходить у бідне сільське життя дитини дуже рано і замінює йому все. З
допомогою фантазії хлопчик мандрує далекими країнами, бореться з розбійниками,
захищає добро і перемагає зло. Важливі морально-етичні принципи і закони
формуються в душі головного героя саме завдяки книзі. Вона стане незамінним
товаришем і мудрою порадницею і в суворих армійських буднях, і в подальшому
дорослому житті.</span><span><span> Великий вплив на Толю має і мати, яка
прищепила йому правдолюбство і високі моральні якості. Власним прикладом
чесного, хоч і бідного, життя вона показала хлопчикові, що головне залишатися
людиною.</span> Основи
сімейного виховання базувалися в сім’ї Толі на повазі до праці, до старших, на
совісті.</span><span> Отже, Толя робить чимало помилок,
поганих вчинків, але усвідомлює наслідки своїх пустощів, його мучить сумління,
він намагається не повторювати їх, бо розуміє, що своєю поведінкою завдає
прикрощів іншим. </span><span> </span>