Мелашка
<span>Лаврін стояв під вербою недалечка од дівчини й дивився на неї. Сонце грало на </span>
<span>червоному намисті, на рум'яних щоках. Дівчина була невелика на зріст, але рівна, </span>
<span>як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгообраза, повновида, </span>
з тонким носиком. Щоки, червоніли, як червонобокі яблучка, губи були повні та
<span>червоні, як калина. На чистому лобі були ніби намальовані веселі тонкі чорні </span>
<span>брови, густі-прегусті, як шовк. </span>
<span>Лаврін </span>
<span>Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились </span>
<span>привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, </span>
<span>рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на </span>
<span>матір.</span>
Цитатна характеристика героя.
<span>- «Султан Сулейман буде найбільший зі всіх султанів наших!» </span>
<span>- «Предсказано, що з початком кождого століття родиться великий муж, який обхопить те століття, як бика за роги, і поборе його. А султан Сулейман уродився в першім році десятого століття Геджри». </span>
<span>- «Вічно жити не буде й він. Але старе передання каже, що він і по смерті правитиме світом ще якийсь час». </span>
<span>- «Десятий султан Османів умре на львинім столі сидячи. А що він у хвилі смерті своєї оточений буде всіма ознаками влади, то люде і звірята, генії й злі духи боятимуться його і слухатимуть, думаючи, що він живий. І ніхто не відважиться наближитися до Великого халіфа. А він нікого не закличе, бо буде неживий. І так сидітиме, аж поки малий червак не розточить палиці, на яких великий султан опирати буде обі руки свої. Тоді разом з розточеним патиком упаде труп Великого Володаря. І смерть його стане відома всім». </span>
<span>- «...Наслідник Седіма Грізного, десятого султана Османів, найгрізнішого ворога християн». </span>
<span>- «...Первородний син і правний наслідник Селіма Грізного,— Сулейман Величавий,— пан Царгорода і Єрусалима, Смирни і Дамаска і сім сот міст багатих Сходу і Заходу, десятий і найбільший падишах Османів, халіф всіх мусульманів, володар трьох частей світу, цар п’ятьох морів і гір Балкану, Кавказу й Лівану і чудних рожевих долин здовж Маріци, і страшних шляхів на степах України, могутній сторож святих міст в пустині Мекки і Медини і гробу Пророка, пострах всіх християнських народів Європи і повелитель найбільших сил світу, що міцно стояли над тихим Дунаєм, над Дніпром широким, над Євфратом і Тигром, над синім і білим Нілом...» </span>
<span>- «Він був прекрасно одягнений,— стрункий і високий. Мав чорні як терен, блискучі, трохи зачервонілі очі, сильне чоло, матово-бліде обличчя, лагідного виразу, тонкий, орлиний ніс, вузькі уста й завзяття біля них. Спокій і розум блистіли з карих очей його». </span>
<span>- «Був у найвищій мірі здивований і — роззброєний. Тінь твердості зовсім щезла довкруги його уст. Велике зацікавлення сею молодою дівчиною, що так основне ріжнилася від усіх жінок в його гаремі, перемогло в нім усі інші почування» </span>
<span>- «Молодий султан знав, що в цілій величезній державі його нема ні одного дому, ні одного роду мослемів, з котрого найкраща дівчина не впала б йому до ніг, якби лиш проявив охоту взяти її до свого гарему. Він дуже здивувався, що трут, одна з його служниць,— ба, невольниця! — може мати такі думки...» </span>
<span>- «На нім був чудовий, синій туркус, що хоронить від роздратування й божевілля, від отруї і повітря, що дає красу і розум, і довге життя та й темніє, коли його власник хворий». </span>
<span>- «...І перша, і друга любов може стати отруєю, коли не поблагословить її Бог всемогучий». </span>
<span>- «...Я ще не зустрічав такої гордої дівчини ні жінки. Ніколи!» </span>
<span>- «Падишах Сулейман біг за нею, як біжиться за долею, за щастям: всім серцем своїм і всею вірою». </span>
<span>- «Настя: “— А Сулейман? Цікаво, яка його душа — там — у самім нутрі?”». </span>
<span>- «Настя: “— Ти володар великої держави, а я никла квітка... Таких, як я, багато, таких, як ти, нема...”». </span>
<span>- «Настя: “Знала, що режим у гаремах був суворий, але не сподівалася аж такої страшної кари за свою образу. Очевидно, султан мусів уже заявити суддям, що її обида — се обида його і його дому”». </span>
<span>- «О, Хуррем! Коли не зломлю страхом сеї ненависті, то вона буде вибухати проти тебе що раз, то грізніше. Се, що вони зробили тепер, тільки початок вибухів. Я знаю своїх людей!». </span>
<span>- «Перед ним відкрився немов замкнений досі й зовсім йому невідомий, новий огород душі його любки, в котрім цвіли квіти, яких досі не стрічав».</span>
Напрями модернізму: імпресіонізм, неоромантизм, символізм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, сюрреалізм, «театр абсурду», дадаїзм, «новий роман»
.
Бажання підкорити місто є характерним і цілком зрозумілим бажанням для великої кількості мешканців сіл. Кожна людина прагне поліпшити своє життя, поставити собі певні завдання, домогтися їх і тим самим переконатися у власних силах і можливості досягати поставлених цілей. В якості прикладу можуть бути розглянуті жителі сіл, які хочуть переїхати у велике місто, яке здається їм місцем, де можна домогтися більшого успіху, реалізувати себе і показати, що ти чогось реально вартий. Гарним прикладом такої ситуації може служити головний герой роману «Місто» авторства Підмогильного Степан Радченко.Варто відзначити, що спочатку Степан не розраховував залишатися в Києві, куди він переїхав з рідного села, на дуже тривалий час. Його первинною метою було отримати якісну київську освіту, щоб потім повернутися в рідне село і зробити щось таке, що покращить життя односельчан, за рахунок отриманого київського освіти. Але, як тільки він перебрався в столицю, його тут же почали долати зовсім інші проблеми, а про свої початкові плани він ніби зовсім забув. Київ його налякав, але потім, поступово, змінив. Замість того щоб вчитися, Степан кинув навчання і почав займатися тим, що йому подобалося – писати. Крім того, для нього стають природними звичайні бажання киян, які криються у досягненні власних цілей будь-яким шляхом, чого б це людині не коштувало. Цілком зрозуміло, що звикнувши до цього, Степан перестав хотіти повернутися в рідне село і займатися тим, чим спочатку планував. Втім, незважаючи на все це, щось сільське в характері залишалося йому властивим, а тому він так і не став повністю щасливою людиною.<span>Можна сказати, що Степан Радченко підкорив місто? Відповідь на це питання неоднозначна. З одного боку, Степан зміг домогтися реального життєвого успіху, став хорошим письменником, отримав певне визнання. З іншого боку, людина ніколи не може змінитися тотально і повністю. Їй завжди залишається притаманне щось з минулого. Крім того, більш високі початкові цілі Степана він так і не зміг реалізувати. Він не допоміг власним селу, не став йому дійсно корисним, він навіть не вивчився нормально. Але ж саме з такими намірами він вирушав до Києва. Загалом, цілком можна припустити, що все сталося навпаки: саме Київ підкорив Степана, змішав йому всі плани, змінив його під себе. Це можна з упевненістю підтвердити тим, що, незважаючи на всі свої успіхи, ніякого щастя Степан Радченко так і не досяг</span>