У незнайомому лісі
<span>Уперше в житті Сашко був у справжньому лісі. Переважали тут сосни. Високі, стрункі, жовтокорі, вони змикалися вгорі рясним гіл-лям. Сашко змалку відрізняв сосну від ялини. Принесе, бувало, мати під Новий рік невеличку пишну сосну, прикрасить блискучими кулька-ми, обвішає цукерками і каже: «Оце тобі, Саш-ку, ялинка. Грайся, друзів запроси». Та хлопець добре знає, що це сосна. Ялинка акуратніша, стрункіша, у неї короткі голочки, а в сосни довгі, звисають китицями. Ось хоровод струнких берізок. Вони, як ті шестикласниці на перерві, збіглися пошепотіти. А що то за деревце таке кремезненьке на га-лявині? Наче клен, проте листя трохи інакше ви-різьблене, округліше.У лісі духмяно пахло хвоєю і різнотрав’ям, було вогкувато, навіть задушливо. Часом, коли ліс густішав і юного мандрівника щільною сті-ною обступали де-рева, його проймав легенький острах. І знов аж по-темніло в лісі – так густо зійшлися де-рева. Чутливі вуха заполонив багатого-лосий хор лісового птаства. Дивно, але раніше Сашко не помічав пташиного гомону. Скрекоче сорока, кує зозуля, а шпак старається за цілий колектив: він уміє і по-жаб’ячому, і навіть по-солов’їному... Птахи плакали й реготали, схлипували, свистіли, зітха-ли (За К.Світличним).</span>
Ці слова не міняють родового відмінку
Найщасливіший день життя! Мені було близько восьми років. В цей день ми вирішили поїхати до бабусі в село та відсвяткувати там Різдво. Вранці я прокинулася від яскравого світла, який бив з вулиці. Я не могла зрозуміти, що не дає мені спокійно спати. Підійшла до вікна та крізь ажурні морозні візерунки на склі побачила повний двір снігу. Справжня зима за вікном! Великі сніжинки повільно кружляли в повітрі, немов танцюючи зимовий вальс. Сніг огорнув білосніжним пухнастим покривалом все навколо: дерева, річку, яри. Кожна гілочка була білосніжно-білою через іній. Сонце світило яскраво, та сніг так сяяв, немов всюди лежала безліч дорогоцінних каменів. Пейзаж за вікном нагадував володіння Снігової Королеви з казки Андерсена, не вистачало тільки самої господині — зими.
Це був чудовий день напередодні Різдва, який врізався в мою пам’ять, я ніколи не зможу забути його. Він був і поки залишається найкращим і найщасливішим днем у моєму житті. Побільше б таких днів!
1) Десна дуже велика річка, що протікає майже по всій Україні.
2) Через Україну протікає багато річок, таких, як: Дніпро, Дністер, Дунай, Десна.
Нещодавно ми в класі читали оповідання Володимира Винниченка «Федько-халамидник». Цей твір справив неабияке враження на всіх учнів. Нас дуже вразила кінцівка, де безтурботний Толя пішов гратися з чижиком тоді, коли на цвинтарі ховали Федька.
Письменник розповідає про двох хлопців – Федька-халамидника, сина бідного робітника друкарні, і Толю, дитину з багатої сім’ї.
Федько-паливода був людиною чесною, ніколи не брехав, але любив бійки, заважав хлопцям спокійно гратися, робив чимало шкоди сусідам. Проте він був справжнім другом, не ховався за спини інших і цим заслужив повагу серед однолітків: «Не любить також Федько й товаришів видавати».
Толя – син хазяїна будинку. «Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Ходив завжди чистенький, чепурненький, на двір він виходив боязко, ніколи не розбишакував».
Аж ось одного ранку хлопці вирішили піти подивитися, як іде крига по ріці. Толю ніхто не запрошував, він напросився йти сам. На березі було багато людей, і Федько на очах у всіх по крижинах перебрався з одного берега на інший. Толя вирішив, що і він так зможе, взяв палицю і пішов на кригу. Але коли з ним трапилася біда і Федько допоміг йому, то «він, як стріла, вилетів на берег». Опинившись у безпеці, цей делікатний хлопчик навіть не подав своєму рятівникові палицю. Він злякався, що може опинитися у воді.
Інші хлопці були не байдужими до чужого нещастя, кинулися до Федька і простягнули йому палицю.
Коли розбишакуватий рятівник, весь синій від холоду, мокрий, стояв на березі, йому не дали змоги сказати правду.
А Толя, захищаючи себе від покарання, підло звалив усю вину на Федька і навіть забув подякувати за те, що той врятував його від смерті.
Вчинок Федька, безперечно, благородний. Він врятував хлопця не тільки від смерті, але й від батьківського покарання.
Толя показав свою підлість, боягузливість і брехливість. Бо навіть коли Федько помер від запалення легенів, він обдурив його матір і забрав чижика. Толю не зупинило ні горе батьків, ні те, що Федька більше нема. Він був черствою і байдужою до людського нещастя людиною. Толина поведінка викликала у мене обурення. Як міг він спокійно гратися із пташкою в ту саму мить, коли на цвинтарі ховали тіло того, хто врятував його нікчемне життя?! Ані жалості, ні смутку, ні докорів сумління він не відчував.
У народі про таких людей, як Толя, кажуть, що «лякливий, як заєць, а шкідливий, як кішка». Мені здається, що велике щастя мати поряд себе такого друга, яким був Федько. Такі хлопці ніколи не зрадять, на них можна завжди покластися.
<span>
</span>
