У кожної людини в житті є щось таке сокровенне, найрідніше, без чого вона не може навіть уявити свого життя. Це рідний батьківський край, де вперше дитиною побачила світ, ясне сонечко, дрібні сльозинки дощу на віконному склі, ріжок молодого місяця між міріадами зір, чисту зелену травичку і тисячі різних квіт, які радували серце своїм розмаїттям.
Це та земля, по якій ми зробили свої перші кроки, земля наших батьків, дідів і прадідів, і вона найдорожча за все на світі. Вона єдина, де ми почуваємо себе вдома, затишно і привітно. І, де б людина не жила потім, а зі своїм краєм вона пов’язана невидимою ниточкою, яка не відпускає від себе, живить душу рідним теплом і дає наснагу.
Тільки в рідному краю людина почуває себе захищеною, стійкою, впевненою, бо вона вдома. Тому і присвячено цій темі так багато людської творчості: віршів, пісень, картин, оповідань і. І ця криниця ніколи не висохне, доки й існуватиме людство
Теляти,курчати,поросяти,цуценяти,лошати
Летять листки пожовклі і зівялі,
Летять до ніг і ніжно шелестять.
Затих гайок, а верби кучеряві
пташиним співом гомонять.
Зівялі
= o - = o = o
Кучеряві
- o - o = o = o
<span>У повітрі пахло весною і дув ласкавий теплий вітерець.
Пахло, дув - присудки.
Вітерець - підмет.
У повітрі - обставина.
Ласкавий, теплий - означення.
Весною - додаток.
Речення розповідне, неокличне, складне, сполучникове, складносурядне, складається з двох простих речень, з'єднаних сурядним єднальним сполучником і; кому між частинами складного речення перед сполучником і не ставимо, тому що в реченні є спільна другорядний член - обставина у повітрі.
Перше речення (У ПОВІТРІ ПАХЛО ВЕСНОЮ) - розповідне, неокличне, просте, односкладне, безособове, повне, поширене, неускладнене.
Друге речення (ДУВ ЛАСКАВИЙ ТЕПЛИЙ ВІТЕРЕЦЬ) - розповідне, неокличне, просте, двоскладне, повне, поширене, неускладнене.</span>