Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?…
За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі…
За степи та за могили,
Що на Україні.
Скажи людині добре слово
Воно повернеться в раз п'ять
зроби людині добре діло
тобі повернеться воно
і стане світ добрішим знову
і засіяє небокрай
В історії кожного народу є імена, які він свято береже у своїй пам'яті і з великою любов'ю та повагою передає з покоління в покоління. Є таке ім'я і у нашого народу — Тарас Шевченко. Не було і немає в Україні поета, який був би йому подібний. Не було у неньки України сина, який так ніжно і віддано любив свій народ і так страждав за нього. Саме він зберіг і повернув народу його голос — українську мову. Для кожного з нас ім'я Шевченка є святим.
<span>9 березня 1814 року у селі Моринцях у сім'ї кріпака народився хлопчик. Йому дали ім'я Тарас. Рано залишився він сиротою. Спочатку померла мати, а потім пішов слідом за нею і батько. Чого тільки не довелося винести малому Тарасові! І тяжку працю, і науку у п’янички - дяка, холод і голод. Але, на щастя, пан Енгельгардт помітив незвичайні здібності хлопця, і Тараса почали вчити малювати. </span>
<span>Із здібного хлопця виріс талановитий поет і художник. Картинами Шевченка пишаються усі країни, та не тільки картинами. Його поезії відкрили українцям двері у незнаний досі світ, дали зрозуміти, що їхня мова незгірша за інші, а навіть навпаки: такої мелодійної, задушевної мови треба ще пошукати. </span>
<span>Багато років пройшло після смерті Тараса Шевченка. Але його поезії, його картини забути неможливо. Вірші Кобзаря завжди на слуху. Вони підтримували українців під час багатьох війн, бідування, під час пошестей і голоду. Вони ставали наче добрими порадниками у скруті, бо написані з такою щирістю, що душа бринить від щастя чи від туги. Багато з них стали піснями, і тепер вже ніхто не може їх відрізнити від народних пісень. Здається, що словами Шевченка говорить сам український народ: </span>
<span>Думи мої, думи мої! </span>
<span>Лихо мені з вами! </span>
<span>Нащо стали на папері </span>
<span>Сумними рядами?.. </span>
<span>Тарас Шевченко — відомий художник. Його художня спадщина нараховує більш ніж 830 творів. Дослідники вважають, що майже 300 робіт втрачені. Але ті, що залишилися, дарують глядачам та справжнім шанувальникам мистецтва неповторну насолоду. </span>
<span>Ім'ям Шевченка названо безліч площ, проспектів, вулиць, парків, театрів по всій Україні. Він, здається, живе в них, наче й зараз придумуючи нові слова для своїх віршів, наче знову намагаючись намалювати нову картину. Під високим голубим небом у центральній частині столиці України височать монументальні колони Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. У вересні сюди прибувають юнаки та дівчата з усіх кутків нашої України. Вони навчаються у великому й величному закладі, пам'ятаючи про ту людину, ім'я якої носить їхній університет, — про Шевченка. </span>
<span>Так, ім'я цієї людини не забуто. Чи міг коли-небудь його батько, неграмотний кріпак, навіть припустити, що колись його син стане такою знаменитістю? Що навіть через багато років, століть його ім'я будуть вимовляти з повагою та любов'ю? Як писав Іван Франко, "найкращий, найцінніший дар доля дала йому аж по смерті — невмирущу славу і вічно нову насолоду, яку дають його твори мільйонам людських сердець". </span>
<span>" Пішки піду! Туча, няню, не така жорстока, як люди; буря порве все, та хоч серця не займе... Грім відразу вб'є, та катувати не буде..." - здатна на рішучі дії у стані відчаю.
</span>"Тікати, тікати звідсіль! Няню, беріть... тільки мою шкатулку... а їхнього — ні рубця... Підводу найміть...<span> " - горда і чесна, бо не бере чужого.
</span><span> "Не нам розуміти святу волю!.. Мені тільки тим журно вмирати, що життя... марно пройшло... Не справдилася ні мрія... ні надія!.. Навіть рідна сцена, якій я Боже як вірила... теж хитається,— мій талант не дав їй нічого... і серце коханому не дало втіхи... і ви, мій найкращий друг, з своїми широкими думками віддали себе цілком... і опинилися марно край ями!" - здатна до само аналізу, та філосовських міркувань над своїм життям.
</span>"От имени товарищей великороссов приношу дорогому и родному всем нам таланту искренний привет и наилучшие пожелания! Работая на благо нашей возлюбленной родины, вы тем самым украшаете и венок отечественной славы. Живите же и пленяйте нас и наших южных братьев вашей дивной игрой, вашим симпатичным при-званием!<span> " - свідчення талановитості акторки, та глибокої поваги з боку колег та публіки.
</span>
Тема: зображення чарівної краси, яку творять мамині руки за допомогою «дивного писачка».
Ідея: уславлення материнської праці, її талановитості, любові, прагнення відтворити дивовижний світ для своєї дитини.
Основна думка: мамині руки здатні відтворити дивовижне, чудове, красиве, те, що назавжди залишиться в дитячій уяві, її мріях.
Художні засоби “Писанки” Калинець
епітети: «дивний писачок», «золотий узвар», «стилізовані сади», «ясні сонця».
метафори: «мандрує писанка», «писанка оранжево горить», «буяють квіти», «олені бродять», «сади сплітаються», «мереживом мерехтить», «полив у світ … мрій», «сонце котилось».
порівняння: «…як дивовижний світ», «…як згусток сонця». Характеристики образу мами “Писанки” Калинець
Мати — святиня кожної людини.
Мати — творець дивосвіту:
а) уміння оживити мрію;
б) художня майстерність;
в) гармонійний зв’язок з природою;
г) багата на фантазію.
Риси материнського характеру:
а) працьовитість;
б) доброта;
в) щирість;
г) уважність;
д) відкритість.
