Ответ: Рима: тишині -коні, навмання -коня, кругом -вікном .
Римування тут ПЕРЕХРЕСНЕ, тобто АБ АБ
Объяснение:
Облітають квіти, обриває вітер
пелюстки печальні в синій тишині.
По садах пустинних їде гордовито
осінь жовтокоса на баскім коні.
тишині-коні і тд і тп.
Коли я згадую про дитинство, мені стає сумно і весело водночас. Тоді світ здавався зовсім іншим, турбували зовсім інші проблеми. Деякі вчинки того часу зараз видаються дивними.
Пам'ятаю, у мене викликали жах сметана, сирок, сирники. Бабуся часто купувала всі ці молочні продукти на ринку і вранці годувала всю родину «дарами корівки», як вона їх називала. Починала бабуля перераховувати всі вигоди від них: корисно, смачно, ситно. А мені не хотілося цю смакоту поїдати. Кожен ранок проходив за одним тим самим сценарієм: «з'їж це за маму, з'їж це за тата». А зараз що? Жоден мій день не проходить без йогурту. Все змінюється.
Із кінця XIX століття провідне місце в літературі посідає тема еміграції українців до Америки. Нестатки, неможливість заробити на прожиття гнали робітників, селян, інтелігенцію в далекий край.
У родині Василя Стефаника теж постало питання про еміграцію найстаршого сина Семена. Письменник у цій справі звернувся за порадою до свого товариша Мирослава Урчана, і той з Канади відповів, що закордонне благополуччя показне: у країні економічна криза, сила-силенна безробітних, робітники перебувають у великій нужді. Та найгірше живеться інтелігенції — людям совісливим і порядним. Поїздку відклали, але думки про причини еміграції не покидали Стефаника, адже він був свідком масового від'їзду українців за кордон.
У новелі «Камінний хрест» Стефаник одразу знайомить читача з уже літнім, зігнутим тяжкою роботою селянином-бідняком Іваном Дідухом, якого по-вуличному прозивали Переламаним. Від батьків у спадок йому дістався клапоть землі на високому горбі, з якого весняні зливи змивали родючий ґрунт.
Дідух мав одного коня і візок. «Коня запрягав у підруку, сам себе, у борону...», і на обох від страшної напруги жили виступали, як ланцюги із синьої сталі. Коли кінь був не в змозі підніматися на той горб, Іван сам мішками носив гній на гору. Щоб тільки мати шматок чорного хліба, селянин не просто надривається, а мордується на тяжкій роботі.
Сини і жінка умовили Івана Дідуха продати своє убоге господарство і виїхати до Канади. Селянин перестав бути хоч і убогим, але господарем, і він кам'янів від горя, прощаючись з добрими сусідами, хатою, піщаним горбом. На той горб він собі «хресток камінний поклав», як покійникові на могилу. Іван розуміє, що полишає рідну землю назавжди, і щоб залишити по собі на Батьківщині хоч якусь згадку, ставить камінний хрест на горбі, у якому похована його сила, молодість, сподівання на краще життя. Під цим хрестом селянин ховав своє серце, свою душу.
<span>У багатьох західноукраїнських селах залишилися такі хрести. Вони й досі бовваніють на узвишшях, і негода, дощі, вітри не в змозі знищити ці трагічні символи людського горя і недолі. </span>
У цьому вислові згадують Тараса Шевченка. Майже ну кожному своєму вірші Тарас звертався до України, українців. Він прославляв нашу неньку. У багатьох своїх віршах і поемах він підтримував наш народ. Шевченко надзвичайно патріотична людина. Багато українців дуже поважають його, адже він не схилив голову чужому правителю. Він до кінця свого життя підтримував український народ.
Різдво це надзвичайний празник що приходить один раз на рік.