<span>Людям різного віку складно зрозуміти один одного. Живучи в колі рідних і близьких людей, ми часто не замислюємося про те, яку відповідальність несемо за їхню долю. Лише в критичних ситуаціях, як у новелі Дж. Олдріджа "Останній дюйм", людина усвідомлює, як важливо вчасно зрозуміти, в чому саме полягає ця відповідальність.</span>
Древнє чоловіче коло,як тяжко,стань у че найтісніше коло,мертво стиснувши долоні,в заповітному колі,яз криком протяжним,цього грішного світу,сину людський,стаєш у чоловіче коло,готовий до древнього танцю
Микола Воронний у своїй поезії <span>поезії "Блакитна панна"</span> використовує такі художні засоби неоромантичного звеличення краси природи, як епітети, метафори, порівняння.
Наприклад:
епітети: <span>Весна з</span><span>апашна; <span>прозорих шатах; <span>хмар, п</span><span>опелястих, пелехатих; д<span>овгожданна, нездоланна і тд.</span></span></span></span>
<span><span><span><span>метафори: м<span>ає крилами Весна, в<span>’ються хмелем арабески; г<span>ори, гай, луги, поля — </span><span>вся земля ї</span><span>й виспівує: «Осанна!»</span></span></span></span></span></span></span>
<span><span><span><span><span><span>порівняння: <span>вона, як мрія сну ч</span><span>арівна<span>Ⓐ</span>.</span></span></span></span></span></span></span>
Поет постійно відчуває зв'язок із рідним краєм, виявляє до України синівську любов. Перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч "крихітку землі із-за Дніпра". Шевченко мріє ще повернутися в Україну, подивитися на її чарівну природу:
Може, ще я подивлюся
На мою Україну... —
писав Т. Шевченко в поезії "Лічу в неволі дні і ночі..."
Кожним рядочком своїх творів великий Кобзар засвідчував любов до України, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною. З якою силою і впевненістю було сказано:
Я так люблю
мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
Поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. Шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної України. У поезії "Заповіт" автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб Дніпро поніс ворожу кров у синє море. Про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. У поезії "Тим неситим очам" Шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині.
Любов і віра у світле майбуття українського народу допомагали Шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. Минуло багато часу, але поезії великого Кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості країні й безмірної синівської любові до матері-України.