Драконячі закони», на жаль, панують саме в князівстві Люботин, де, власне, й відбувається дія твору. За традицією, лицар повинен знищити дракона, тому князь скликає воїнів звідусіль, аби вони, зібравшись докупи, убили хижака. Найсміливіший же стане чоловіком прекрасної князівни Настуні. Побачивши, що дракон не має наміру битися, бо не хоче завдати комусь шкоди, підступний князь вигадує інший спосіб досягти мети: він вирішує потоваришувати із драконом і змусити його чинити так, як цього хоче володар. Його наміри здійснюються. Грицько вважає князя своїм другом, заради якого він здатен на самопожертву. Дракон погоджується битися з лицарями й загинути від зброї воїна Лавріна, аби догодити князеві та «урятувати» майбутнє Люботина — своєї батьківщини.
Наставник і вчитель дракона, старий пустельник казав: «Життя володаря не варте й одного рядка поета». Але Грицько не зважає на ці слова й жертвує собою заради, як йому здавалося, друга — князя, заради князівни Настуні, у яку встиг закохатися.
Але вбивство дракона не приносить миру та спокою в князівство, а лише пробуджує лихі інстинкти... Це, врешті, розуміє й сам володар.
Читаючи повість, ми розуміємо, що проблеми, які порушив автор, є гостро актуальними в наш час. Адже «драконячі закони», на жаль, панують і в сьогоденні. Добрі, чесні, відверті, порядні люди часто потерпають від підступних «володарів життя». У сучасному важко виживати романтикам-поетам, яких долають зухвалі прагматики. А нових «князів» мало цікавлять митці, для них важливими є передусім влада та особистий престиж.
<span>Настала весна. Вона впевнено йшла собі по землі — всюди розтавав сніг та лід, земля зігрівалася, струмочки розтікалися. А де весна пройшлася, там враз зеленіла трава і пробивалися з-під землі перші малесенькі квіточки. І всюди за весною чувся спів пташок та веселий гомін. Бо як тільки весна дихне легеньким віртиком, то відразу всім стає тепліше і радісніше: і звірятам малим та великим, і рослинам, і дорослим з дітками.</span>
Слово «козак» означає «вільний воїн» . Козаки були об’єднанням воїнів-селян. Вони жили в південних степах Росії і України біля великих річок - Дону і Дніпра. Дніпровські козаки були дуже знамениті. їх головними ворогами були тата ри. Воїни вибирали отамана найкращого і наймужнішого бійця, і слідували за ним. А він був повинен вести їх до перемоги. Козаки були волелюбними, сміли вими і відмінними наїзниками. Багатьом їздовим трюкам вони вчилися у своїх ворогів. Оскільки російськи царі все більше і більше підсилювали свою владу над країною, перед ними була серйозна проблема - як контролювати гордих і нєзалежних козаків? Але в 1654 році вони прийшли до мирної угоди. Козакам було дозволено зберегти села і свою свободу, але вони повинні були воювати за наказом царя. Зараз відроджено багато традицій козацтва, і навіть є сформовані козачі полки, але вони вже не вільні воїни минулих часів.