У нашій країні курсує фірмовий поїзд ''Кобзар'' сполученням Київ - Трускавець - Київ
І тому ми повинні цінувати його понад усе і насолоджуватися ним.
Михайлик — це маленький хлопчик з безпосереднім та щирим сприйняттям навколишнього світу. Як і всі діти в цьому віці, він любить дурачитися і радуватися життю. І хоча він і живе бідно в важкий післявоєнний час, але це не заважає йому насолоджуватись взимку катанням з гірки на ночовках, а влітку жменька спілих черешень приносить йому справжнє щастя. І хоча він іще зовсім малий, але його вже турбуть зовсім не дрібні проблеми: як дістатися до театру, в кого б випросити цікаву книжку.
Більш за все Михайлик хотів вчитися, тому він рано почав читати і книжки йому стали мудрими порадниками та вірними друзями. Навіть те, що хлопчик немав взуття, одягу, зошитів та підручників, його не зупиняло йти до своєї мети – стати вчителем. Він власноруч виготовляв чорнило і взимку босоніж бігав до школи, або, загорнувши в кирею, через усе село його носив батько.
З раннього дитинства в чесних і працьовитих односельчан, він вчиться любові до рідного подільського краю, щирості, співчуття та людяності, і вже вміє відрізнити злих лицемірних людей від добрих справедливих. Він поважає працю дорослих і з радістю допомагає своїм батькам. Рідні були для нього найкращими вчителями. Від батька він навчився поважати багату на врожаї землю та трудівників в полі, від мами – любити природу рідного краю та з добротою відноситися до людей, від діда навчився бачити в простому прекрасне та незвичайне, а також дотепного гумору та бути майстром на всі руки.
Оточуючі люди також із задоволенням спілкуються з ним, зокрема, Мар’яна намагається йому допомогти, для дівчини Люби він є найщиріший друг, а дядько Себастіян часто проводить з ним вечори. Михайлик лише починає формуватися як особистість, а дорослі вже бачать великий потенціал в цього хлопчика, адже Михайлик не лише кмітливий і розумний, а ще й цілеспрямований, так як для того, щоб дістати нову книжку що лише він не вигадує.
Дід пророкував йому: «Будеш іти межи люди і вибивати іскри…» і пророцтво збулося. З сільського маленького нікому невідомого хлопчика виріс великий український письменник, який не забув свої корені, і добре пам’ятає всіх рідних і односельців, завдяки яким його мрія збулася.
Віршовий розмір: ямб і пірихій
енЕй бУв пАрубок мотОрний
і хлОпець хоть кудИ козАк
удАвсь на всЕє злЕ провОрний
завзЯтіший од всІх бурлАк
На уроці українськой літератури ми прочитали оповідання Григіра Тютинника Дивак.Він мені дуже сподобався,
але більше сподобався сам Олесь.Цей хлопчик дуже любив природу,він сприймав її,як живу істоту.Зрозумівши,що сосна помирає,він хоче їй допомогти хоч би нагребти сніжку на її оголене коріння.Жаль йому і льоду,який ламають хлопці,і пліточки,яка опинилась в зубах у щуки.Отже Олесь чутливий до краси природи,його серце відкрите для добра й справедливості .Усе лихе він сприймає болісно ,ось це й мене зацікавило.Я думаю,що такі,як Олесь,стають справжніми людьми,небайдужими ,чутливими до навколишнього світу.І без таких дивакі світ став би жорстоким і холодним!