Максимра з твору "захар беркут" можна вважати патріотом. На мою думку ц це так. Тому що він попри свою любов до мирослави гідно захищав країну.
Проаналізувати вірш "Жовтень жовті жолуді" пропоную так:
Тема: розповідь про чарівність природи восени.
Ідея: природа - чудова та неповторна.
Композиція: <span>чітка, виразна, що складається з таких частин: вихідний момент (1-4 рядки), розвиток почуття (4-останній).</span>
Жанр: лірика (пейзажна)
Художні засоби:
Алітерація: повторення звука [ж] (назва); а також звуків [ш], [с], що створює атмосферу шуму, звуку листя, що восени шурхотить під ногами.
Епітети: жовті жолуді, золоте есе, золотий кисет, золоті пожежі, золотими клешнями, золоту Родоз, золотим пожежником. Основний епітет - золотий, що передає велич та барви природи восени.
Персоніфікація: походжає дощ, жовтень...на базар несе, пише осінь...есе, набиває вітер золотий кисет.
Приїзд Шрамів на хутір Хмарище родини Череванів;
бажання Шрама заручити Петра й Лесю;
знайомство Лесі з Кирилом Туром;
зустріч Шрама та Череваня з Якимом Сомком;
спільна вечеря Сомка, Череваня, Шрама, Тура й Лесі в Києві;
натяк тура на викрадення Лесі, згодом — нічне викрадення останньої;
двобій Тура з молодшим Шрамом;
гостини старого Шрама на хуторі Гвинтовки, недалеко від Ніжина;
зустріч Петра Шраменка з Кирилом Туром, сніданок у нього вдома;
покарання Кирила Тура;
повернення Шрамів додому;
Чорна рада в Ніжині;
пропозиція Тура порядувати ціною власного життя Якима Сомка, який був у в'язниці і відмова останнього;
засудження Тетерею на смерть старого Шрама;
одруження Петра й Лесі.
Иллюстрация к роману П. Кулиша "Черная рада" - "Два гетмана"
Українська «химерна проза» <span>Химерна проза стала досить помітним явищем у потоці української літератури 70-80 pp. XX ст. Можна окреслити умовно певні «крайні точки» цього явища: від роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця» 1958 р., до творів В. Шевчука «Дім на горі» та «На полі смиренному» (1983), охоплюючи широкий простір справді неординарних спалахів — В. Земляка «Лебедину зграю», «Левине серце» П. Загребельного, Є. Гуцала «Позичений чоловік...», «Оглянься з осені» В. Яворівського.</span>Термін «химерний» з’явився в 1958 р. разом із романом з народних уст О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа молодиця». На той час це — єдиний твір, у якому наскрізним, центральним елементом поетики була саме умовність. Уже з перших сторінок роману О. Ільченка читач потрапляє в химерну атмосферу, де діють Господь Бог, святий Петро, безсмертний козак Мамай, Чужа молодиця (тобто Смерть), з усіма казковими героями трапляється безліч дивних, часом фантастичних пригод. Оповідь ведеться від першої особи. Це нагадує казку, де відчувається присутність автора, іронічного сучасника, який оповідає в розважливій формі про якісь давноминулі події. Гумор і безліч його відтінків (тонка іронія, сарказм, карикатура, бурлеск і травестія, гротеск) виступають основоположними принципами.Після роману О. Ільченка була перерва в 13 років, а в 1971 р. В. Земляк ніби відроджує це явище, хоча химерною свою дилогію «Лебедина зграя» та «Зелені Млини» він не називає, це уже критики активно використовують цей термін.Суть найпоказовіших рис, які дозволяють об’єднувати окремі твори в химерні полягає в особливостях оповідної манери, де завжди присутній всюдисущий, іронічний, усезнаючий оповідач, тобто бачимо тяжіння до особливостей усного мовлення, простежуємо перехрещення різних планів бачення, що зумовлює складні стилістичні ефекти — хронологічну непослідовність у викладі матеріалу, зміну тональностей — від комізму до глибокої лірики й драматизму, а то й трагізму, загальну романтичну піднесеність, композиційну розкутість, вільні комбінації з часом, власне часові маніпуляції.Український химерний роман завжди ставився в контекст інших літератур, зокрема романів Гарсіа Маркеса, Ч. Айтматова, Н. Думбадзе, Й. Друце, В. Василаке, А. Бела, Ю. Ритхеу, В. Сангі тощо.<span>Витоки химерного роману сягають іще «Енеїди» І.П. Котляревського, яка утвердила в українській літературі нові принципи художнього освоєння дійсності, народний світогляд. Близькими є також «Конотопська відьма» Г. Квітки-Основ’яненка, «Марко у пеклі» О. Стороженка, «Співомовки» С. Руданського, «Лісова пісня» Лесі Українки, «Тіні забутих предків» М. Коцюбинського, «Вечори на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя. При всій різності цих творів, співзвучності знаходимо у високому синтезі набутків народної творчості з літературними прийомами, в осмисленні фольклорного світобачення. Отже, ми можемо говорити про національні витоки, власне підґрунтя химерної прози, яка не була запозичена. Це явище являє собою синтез національних фольклорних набутків і літературної традиції. Тому найвідповіднішим цьому явищу є і сам термін «химерний».</span>Химерна проза — письмо, насичене міфологічністю, філософськими роздумами, художньою умовністю.Ознаки химерної прози:1. Використання міфів.2. Міф не має хронотопу.3. Присутність химерних образів.<span>4. Межа між світом реальним та ірреальним стерта.</span>
