Іменники: хліб, рушник, св*ятині, сіль, єдність.
Прикметники: людські, вишитому, високою, слов*янські, доброю.
Дієслова: були, приходив, підносили, прийняти, поцілувати.
Волейбол -( в о л е й б о л )- 8 букв, 8 звуків , 3 склади .<u /><u></u>
<span>Землі, каменям, деревам, вогню і водним джерелам слов’яни продовжували поклонятися ще в XV—XVI століттях.Землю слов’яни вшановували не лише в язичницькі часи, але й багато століть потому. Плодючість Землі, її здатність годувати людей робили її в очах людини справжньою матір’ю.Спільні для європейських міфів уявлення про те, що небо і земля — подружжя, що небо запліднює землю дощем і після закінчення терміну вона розроджується новим урожаєм, існували й у слов’ян. В одному з давньоруських заклинань говориться: «Ти, небо, батько, ти, земля, мати». З культом Ма-тері-Землі пов’язаний давній звичай брати з собою рідну землю, вирушаючи в путь, ідучи надовго з дому (наприклад, на заробітки) або переселяючись в інші місця. При цьому жменьку землі вигрібали з-під печі, іншу — з-під стовпа, на якому тримаються ворота, а третю брали з перехрестя доріг. Під час закладання будинку на новому місці жменьку рідної землі висипали під фундамент, вважаючи, що вона захистить від напастей і допоможе родині на чужині.Вшановуючи Матір-Землю, наші предки поклонялися й воді. У давньоруських рукописах можна прочитати про молитви й гадання біля води, про лікування нею, укладення шлюбів і союзів і принесення клятв, жертвопринесення воді, в тому числі й людські.У Стародавній Русі поклонялися багатьом деревам, але перш за все дубові, який був священним деревом громовержця Перуна. Про жертвопринесення дубу свідчили ще візантійські джерела. Під величезним дубом, що ріс на острові Хортиця, слов’яни приносили в жертву живих півнів, шматки хліба і м’ясо.Збереглися відомості про існування в Стародавній Русі священних гаїв. У священних гаях не можна було не тільки вирубувати живі дерева, але й рубати на дрова сухостій і бурелом — усе повинно було згнивати на місці, всередині самого гаю. На гілки священних дерев у якості приношень селяни вішали хустки, стрічки, шматки полотна або рушники з проханнями про позбавлення від хвороби або як подяку за зцілення. В народі ходила велика кількість оповідань про страшні кари, які спіткали тих, хто намагався зрубати дерево в священнім гаю,— одних знайшла смерть на місці, інші осліпли, зламали руки або ноги, померли від тяжких хвороб.</span>Стародавні слов’яни вшановували камені, вбачаючи в них опору, основу світу, символ світової гори. Пізніше вшановування культових каменів у народній культурі почало пов’язуватися з іменами християнських святих або легендарних героїв: Богородиці, св. Параскеви, преподобного Феодора, св. Афанасія та інших.<span>(353 сл.) (Із книги «Світ міфології»)</span>
Твір-розповідь - це такий твір, у якому розповідається про чиїсь дії або про події, які відбуваються з кимось або чимось. Таким чином, трір-розповідь про Одесу можна написати на основі, наприклад, власного візиту до Одеси. Можна написати і про історію цього міста - це також буде твір-розповідь. Цей твір буде про історію міста.
Одеса - перлина у моря
Одеса - це дуже гарне місто на узбережжі Чорного моря з неповторною атмосферою і безліччю пам'яток, які слід обов'язково побачити. Її називають і Південною Пальмірою, і "перлиною", і "мамою". Крім того, Одеса - місто з дуже багатою історією.
Археологи стверджують, що перші поселення на території, де тепер стоїть Одеса, були збудовані давньогрецькими мореплавцями ще у сьомому сторіччі до нашої ери. Потім на цьому місці жила Ногайська орда, а з 14 сторіччя ця земля належала Великому князівству Литовському. Тоді там стояла фортеця та селище з назвою Коцюбіїв, яку згодом було змінено на Хаджибей.
Хаджибей став Одесою після завоювання фортеці у вересні 1789 року військами на чолі з Хосе де Рібасом. Нескладно здогадатися, на честь кого потім назвали найзнаменитішу вулицю в Одесі - Дерібасівську.
Після захоплення фортеці поселення Одеса отримало статус міста, яке стрімко розвивалося завдяки торгівлі. Розквіту торгівлі сприяв торговий режим «порто-франко», що діяв з 1819 по 1859 роки. Саме до цього періоду відносяться багато з будівель історичного центру Одеси. І взагалі, у центральній частині Одеси розташовано багато будівель кінця XVIII — XIX століть, які безумовно слід побачити.
Багато чого бачила Одеса: після октябрьскої революціі і під час громадянської війни місто переходило кілька раз з рук в руки, а під час Великої Вітчизняної було окукповано німецько-румунськими військами. Під час Другої Світової захисники міста ховалися у катакомбах - величезній мережі підземних ходів під містом.
Тепер Одеса - відатний історичний, культурний, промисловий та науковий центр. Історичний центр Одеси внесено до попереднього списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.