Я маю власну - Батківщину Україну. Саме в ній я живу і я є її громадянином.
Ще з дитинства я почала проявляти любов до України. Почувши гімн України в самому дитинстві, я була вражена його милозвучністю.
В першому класі мене почали приваблювали вишиванки та вивчення української мови. До речі я дуже люблю розмовляти на ній, бо вона є милозвучною і цікавою.
Зараз я в сьомому класі і я становлюсь справжнім громадянином. Додержуюсь правил встановлених владою, продовжую вивчати та відкривати нове стосовно України, маю жагу залучити людей бути такими, як і я.
Багато людей кажуть що вони є громадянинами, але ці слова ніяк не підтверджуються. В народі кажуть: "Своїми справами ти покажеш наскільки вірний державі". Я погоджуюсь з цим висловом і дуже хочу, щоб про нього дізналось якомога більше людей.
Треба не забувати про державу так же, як і про людей. Україна це твій дім, бережи і захищай його!
Я надеюсь что помогла❤️
Питання ролі митця в суспільстві було актуальним завжди: і століття тому, і у вирі сьогочасної дійсності. Так чи інакше, митець являє собою взірець мудрості, гідності, чесного служіння справедливості, наслідування споконвічних законів моралі. До його слова прислухаються, за ним йдуть. Тому на ньому лежить надзвичайна відповідальність і за свою позицію та вчинки, і загалом за долю свого народу.
Розуміючи це, Леся Українка створює поему "Давня казка", в якій з великою художньою майстерністю розробляє тему служіння поета народові в час боротьби проти поневолювачів, у найважчу годину національної історії. Тому особа поета підноситься у творі до таких моральних і соціальних вершин, що, гадаю, не відчути це серцем неможливо. Може, саме через це образ поета (а через нього — усього народу) гостро пронизує й хвилює свідомість читача, викликаючи гарячий відгук у його душі.
За своїм сюжетом поема не складна: скориставшись перемогою своїх бійців над ворожим військом, непоказний лицар Бертольдо дістає в подарунок від короля разом з графським титулом цілу околицю і починає нещадно визискувати народ. У країні спалахує народне повстання, якому великої сили надавали пісні поета. Свого часу вони були натхненні народом, скрашували йому відпочинок, виховували мужність та волелюбність, а у лихоліття народної боротьби стали грізною зброєю проти кривдників:
Мужики цікаві стали,
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров проллється,
Як пробити пану груди?
Ми читаємо ці рядки — і чуємо Шевченкове:
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Чи не є це яскравим прикладом того, як полум'яне слово Кобзаря відбилося на творчості Л. Українки? Стає зрозумілим, що саме живі приклади героїчного служіння народові митців слова — передових письменників, якими так багата історія світової і зокрема української літератури, надихнули поетесу на створення образу народного поета-громадянина. її герой, непідкупний, відданий народові, не спокусився на золото, що йому пропонував у обмін на вільне слово пан Бертольдо, не злякався у в'язниці. Тому так гордо звучать слова безкомпромісного висновку:
Не поет, хто покидає
Боронить народну справу,
Щоб своїм словам блискучим
Золотую дать оправу;
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
Своєю ідеєю поема "Давня казка" звернена і до сучасної дійсності, коли наша Україна, ставши на шлях незалежності, долає численні політичні, економічні й соціальні труднощі. Справжній поет не має права стояти осторонь цих негараздів, доки його народ буде виборювати щасливе життя для рідної землі.
А коли війна скінчиться
Того діла й того слова,
То скінчиться давня казка,
А настане правда нова.
З дитинства я мріяла стати перекладачем. Коли мені було шіст років я почала з мамою вивчати англіську мову и з того часу я дуже люблю англіську. Моя мама також працює перекладачем тому для мене це багато значить. Також у школі я вивчаю німецьку, українську й російську. Коли я стану дорослою я хочу продовжити працю моєї мами й стати перекладачем!
1.Весняний ранок.
2.Радість Дениска та батьків прильоту лелек.
3.Гніздо лелеки.
4.Маленьке лелеченя.
5.Погана порада Олега.
6.Нещастя з лелекою.
7.Відліт птахів.
8.Повернення лелек до гнізда.
10.Турбота про птахів.
11.Намагання Олега виправити помилку.
12.Друзі пізнаються в біді.
Уста говорять: «Він навіки згинув!»Рік написання: <span> 1901 </span>
Тема: згадки про втрачене кохання, страждання поетеси.
Ідея: по при смерть, любов все таки залишаеться жити у серці.
Головна думка: <span>А серце каже: «Ні, він не покинув!».</span>
Жанр: інтимна лірика.
Художні засоби:
епітети: <span>струна якась тремтяча,<span> любая розмова,<span> важкі, ворожії сновиддя.</span></span></span>
метафори: <span>серце каже,<span> поцілунок на устах озветься, <span>безодні мрій таємні, <span>душу опановують примари, <span>голос твій бринить, співа з журбою, <span>сон мені склепить помалу вії.</span></span></span></span></span></span>
порівняння: т<span>ремтить-бринить, немов сльоза гаряча.</span>
<span>риторичні</span>
<span>запитання: <span>Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?</span></span>
<span>оклики: «Тебе нема, але я все з тобою!».</span>
<span><span>епіфора: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!». </span></span>
символи: квіти - уособлення кохання<span>Ⓐ</span>.