Сміливість, неслухняність
<span><span>Була собі хатиночка,
навколо неї пліт.</span>
<span>Жили в хатинці півничок
і сірий кіт-воркіт.</span></span><span>
<span>Кіт зрання та до вечора
у лісі полював,
А півник в хаті порався
та квіти поливав.</span></span><span>
<span>От якось вранці вирушив
до лісу кіт—воркіт.
Аж тут лисичка хитрая
прибігла до воріт.</span></span><span>
<span>Прибігла, облизалася
гостреньким язичком
та й почала виспівувать
солодким голоском: Це кіт и півник</span></span>
Епітет - слово чи словосполучення, завдяки особливій функції в тексті, допомагає слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису, визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом, додає до тексту певної
Метафора - один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.
<span><span>14 листопада 1912Народився в Обухові (нині місто Київської області) в сім'ї шевця.Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним бандитом — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!»</span><span>1930Закінчив семирічку в рідному селі, вчився в медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».</span><span>1932Закінчив інститут, учителював в Овручі.</span><span>1934–1935Служив у Червоній армії.</span><span>1935Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».</span><span>1936Збірка «Батьківщина»</span><span>1938«Лірика», «З книги життя»</span><span>1939«Народження синів»</span><span>1940«Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки»,поеми «Трипілля», «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила».</span><span>1941 — 1944Поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист.</span><span>1941«До бою вставайте!»</span><span>1942«Україно моя!», «Понад пожари»</span><span>1943«Слово о полку», «Битва»</span><span>1944«Полонянка»</span><span>1944–1947Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро». Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП (б) (від 1943 року).</span><span>1946«Ярославна»</span><span>1947Поема «Прометей».Отримав Сталінську премію.</span><span>1950З'явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури.</span><span>1951Сталінська премія за збірку «За синім морем».</span><span>1956«Що записано мною»</span><span>1959«Серце моєї матері»</span><span>1960«Полудень віку».Голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького</span><span>1961«Листи на світанні»</span><span>1962«Прозорість»</span><span>1964«Дорога під яворами». Шевченківська премія за збірку «Далекі орбіти».</span><span>1966«Рута»</span><span>1968«Синій літопис»</span><span>1970«Серпень душі моєї»</span><span>1969Державна премія СРСР за збірку «Дорога під яворами».</span><span>17 лютого 1970<span>Помер. Похований в Києві на Байковому кладовищі.</span></span></span>
Ми всі іноді кажемо неправду, брешемо, якщо бути точним. Людина дуже часто починає брехати, щоб сховати свої слабкості від інших та виправдати свої помилкові вчинки. Коли ми робимо щось не так, ми це відчуваємо, як і відчуваємо те, що наслідки нашої помилки будуть неприємними. Не кожен має достатньо мужності собі в цьому зізнатися та взяти на себе відповідальність за вчинок чи помилку. Як правило, людина вибирає найбільш легкий шлях – брехню в надії, що ніхто не побачить некрасивої частини її особистості.
Але проблема у тому, що будь яка брехня з часом стає відомою і завдає більших неприємностей, аніж сама ситуація, що провокувала людину на брехню. Тоді наслідки можуть бути дуже непередбачуваними і людина втратить контроль над своїм життям. Ще одна неприємна риса брехні полягає в тому, що вона затягує людину, як сипучі піски, адже щоб заховати ще глибше одну брехню, треба вигадати дві нові тощо.
Людина, яка бреше, також втрачає внутрішній спокій. Кожну хвилину вона – свідомо чи ні – чекає того моменту, коли всі дізнаються правду. Це завжди впливає на поведінку та здоров’я. Крім того, нові й нові вигадки віднімають купу сил, які можна було б пустити в більш корисне русло, наприклад, в творчість.
Окрема мова про відносини. Ніщо не руйнує їх так швидко та докорінно, як неправда. Відносини будувати дуже складно: потрібне терпіння, любов, довіра. Брехня одним рухом затирає все добре та прекрасне, що було між людьми. Промайнувши лиш тінню мимохідь, вона забирає з собою фундамент відносин – довіру, яку так нелегко повернути знов. Тому наступного разу, коли захочеться звернути на легку доріжку брехні, пам’ятай, що насправді ти втрачаєш набагато більше. Ти втрачаєш частину себе, свій шанс на духовний розвиток, втрачаєш частину своєї душі…