«Заповіт» Тараса Шевченка — мабуть найвідоміший поетичний твір української літератури. Це — унікальний твір, адже українська і світова культура не знала досі такої глибокої, емоційної поезії, у якій письменник висловив би всі свої болі та мрії і дав би настанови нащадкам. «Заповіт» пройнятий надзвичайною любов’ю до України, чарівним патріотичним пафосом. Т. Шевченко передав ніби свою останню волю в цій поезії. Майстерно змальовані картини природи: «Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі…» Але будь-який уважний читач одразу помітить, що у цих пейзажах виявляється не просто поетична майстерність, а вся душа поета, усі його почуття. У «Заповіті» Шевченко звертається до свого народу: він закликає до дій. На перший погляд, цей заклик здається просто частиною поетичного твору, але він не залишає байдужим жодного читача:<span>Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.</span>Думка, передана автором у цих рядках, надзвичайно глибока. Особисто мені малося, що Шевченко закликав не до реального збройного повстання, а до духовного повстання. Він закликав повстати проти старого життя, старого суспільного ладу, старих проблем. Це заклик насамперед будувати нову Україну, в якій не буде місця кріпацтву (ця проблема все життя дуже боліла Кобзареві). У ній не буде місця несправедливості, зрадництву, знущанням із простого люду. Усе своє життя Шевченко найбільше хотів побачити українських селян вільними від панів, а саму Україну — незалежною. Шкода, що мрія Шевченка здійснилася вже після його смерті. Тарас Шевченко закликає всіх українців жити в злагоді, разом Сюронити справедливість, разом боронити свою рідну землю від зла.Шевченко вірить у свій народ, у його непереможну силу, у щасливе майбутнє України. Він розуміє, що для того, аби його мрії та мрії всіх українців стали реальністю, необхідно багато часу. Необхідні прагнення перемогти і сили боротися. Про свою впевненість у народі Шевченко ніби говорить між рядками поезій, він переконаний — український народ подолає всі негаразди. Впевненість у власних силах, у праведності своєї мети передається кожному читачеві, який читає «Заповіт». І водночас читач щиро захоплюється особистістю геніального сина України — Тараса Шевченка. Ніби розуміючи і знаючи усе заздалегідь, Великий Кобзар закінчує свій «Заповіт» простими, але такими хвилюючими словами:<span>І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом.</span>
Доктор" яксоціальнийнаратив: тексттаінтертекст // СловоіЧас. – 2005. – No 3. 6. ГребенкаЕ.Романы, повестиирассказы: [В 8 т.]. – Спб., 1847. – Т. 4. 7. ГребінкаЄ. П.Твори: У 3-хт. – К., 1980. – Т. 1: Байки. Поезії. Оповідання. Пові-сті. 8. ГребінкаЄ. П.Твори: У 3-хт. – К., 1981. – Т. 2: Прозовітвори 1841–1845. 9. ГребінкаЄ. П.Твори: У 3-хт. – К., 1981. – Т. 3: Повісті. Оповідання. Нариси. Статті. Рецензії. Листи. 10. ДеркачБ. А.ЄвгенГребінка: Літ. портрет. – К., 1974. 11. ЖурП.Літоперше. ЗхронікижиттяітворчостіТарасаШевченка. – К., 1979. 12. ЗадорожнаЛ. М. ЄвгенГребінка: Літ. постать. – К., 2000. 13. ЗубковС. Д.ЄвгенПавловичГребінка. Життяітворчість. – К., 1962. 14. ЗубковС. Д.РусскаяпрозаГ. Ф. КвиткииЕ. П. Гребенкивконтекстерусско-украинскихлитературныхсвязей. – К., 1979. 15. КирилюкЄ.ПрозаЄвгенаГребінки // Життяйреволюція. – 1930. – No 2. 16. КодацькаЛ. Ф.ХудожняпрозаТ. Г. Шевченка. – К., 1972. 17. Описькнигам, принадлежавшимТ. Г. Шевченко // АнісовВ., СередаЄ. Літо-писжиттяітворчостіТ. Г. Шевченка. – 2-гевид., доп. – К., 1976. 18. ПравдюкО.Т. Г. ШевченкоімузичнийфольклорУкраїни. – К., 1966. 19. ПриймаФ. Я.ШевченкоирусскаялитератураХIХвека. – М.; Ленинград, 1961. 20. РосовецькийС. К.Та-расШевченкоіфольклор. – К., 2011. 21. РусанівськийМ.Шевченкоіукраїнськалітературапершоїполовини XIX сторіччя //
Реальне: Софійка ходить до школи, доглядає братика, бавитися з кошеням, їздить в село до бабці. Шафа- предмет інтер'єру. Коралі-прекраса, аксесуар.
Казкове : Софійка побувала у минулому, спостерігає за хитросплетінням трьох родів:Кулаківських , Міщенків і Вишні (Ягоди). Вона змінює майбутнє роду Кулаківських. Казковий персонаж - сліпий старець. Шафа - портал часу, зв'язок між поколіннями.Коралі допомагають бути невидимим.
У наш час,у 21 столітті-доба гаджетів.Як дорослі так і діти часто беруть до рук телефони,планшети і годинами"гуляють"інтернетом.Багато мам не співають дітям колискові,а замінюють гаджетами на яких записані пісні,казки і так далі.Але жоден гаджет не замінить мамину колискову,мамин лагідний голос...
Напевне кожен з нас, пам"ятає той час коли мама кинувши всі недороблені справи,сідала ввечері біля ліжечка і співала.Здається,що вся любов і ніжність збирається над теплою постіллю в такі моменти.Колискові пісні несуть дитині інформацію,що мама поруч,що дитину люблять і захищають.А що нам дають гаджети,крім ігор і певної інформації-нічого.Маленьким дітям потрібна мама,а не гаджети.На мою думку гаджети не замінять мамин голос,любов і турботу.
Одного разу прислівник розачарувався у собі.
- Я такий нудний, бо ж незмінний. Іменники , дієслова, прикметники - всі за чимось змінюються.
І вирішив він піти з країни Мови.
Одного дня прокинулися мешканці Мови, а прислівника вже й слід прохолов. Спробували говорити питати одне одного. Щось негарно виходить. Сказати куди піти не можуть (наліво, вгору, тут,там), почуття висловити важко (спересердя, ненароком, лагідно). Вирішили всі разом шукати.
Знайшли у полі самотнього та сумного, втішили та попрохали вибачення, що були неуважними. І до сих пір живуть разом щасливо.
тут трохи більше. Можна скоротити.