Нельзя обманывать людей,главный персонаж ведь мог и переделать работу,хоть на это и ушло бы много времени,но ведь это рассказ не о ошибках или обмане ,а о любви .Не простой,а жертвенной.
Дядько Том — негр, спочатку раб сім’ї Шелбі, потім раб Гейлі, потім його господарем стає Сент-Клер, і останній — Саймон Легрі. Головний герой роману. Чесний, добросердечний, благочестивий, вразливий. Реплік Тома в романі не так вже й багато, проте всі вони підкреслюють, що Том — глибока особистість. Змінив світогляд багатьох героїв, їх ставлення до рабів.
Еліза — мати Гаррі, проданого разом з Томом. Вирішує бігти разом з сином, зрештою виявляється разом з чоловіком і сином в Канаді.
Сім’я Шелбі: Джордж Шелбі — син подружжя Шелбі, молодий господар. У дитинстві дружив з Томом, вчив його грамоти. Згодом знаходить вмираючого Тома, ховає його і відпускає всіх своїх рабів. В силу своєї молодості, Джордж імпульсивний, рвучкий, емоційний. Містер Шелбі — старий господар. Дуже любив і цінував Тома як цінного працівника, але був змушений його продати. Помирає в кінці розповіді. Місіс Шелбі — господиня. Любить сина і чоловіка, також цінувала Тома і дуже не хотіла, щоб чоловік продав його. Справжня леді, розумниця і красуня. Сім’я Сен-Клер: Огюстен Сен-Клер — господар. Легковажний, але лояльний і справедливий. Добре поводиться зі своїми слугами. Азартний, легкий на підйом, розумний і дотепний. Часом саркастичний. Мав пристрасть до алкоголю, але згодом, після розмови з Томом, кидає пити. Огюстен рідко навідується до церкви, чим дуже незадоволена його дружина, Марі. Він пояснює це тим, що йому там нудно, хоча насправді він давно зневірився в Бозі. Купивши Тома, Огюстен багато що переглядає в своєму житті — кидає пити, стає більш вдумливим, стриманим. Ненавидить рабство і хоче звільнити всіх своїх рабів. Прислухається до думки Тома, часом радиться з ним. Обожнює свою дочку Єву, дуже страждає, коли та помирає. Гине від удару ножем. Евангеліна «Єва» Сен-Клер — єдина дочка господарів. Юна, але дуже глибокодумна, розважлива дівчинка. Обожнює всіх слуг, особливо Меммі і Тома. Просить батька, щоб той звільнив їх. Вихована аристократкою, Єва начисто позбавлена егоїзму; за словами її батька, «зло не пристане до Єви». Співчуття, милосердя — це все про неї, Меммі називає її «янголятком». Рано помирає від туберкульозу. Всі сумують і страждають по Єві, від слуг до батька. Марі Сен-Клер — господиня, дружина Огюстена. Егоїстична, показно-релігійна жінка, повна протилежність своєї дочки і чоловікова. Істерична, безладна. Іпохондрик. Постійно на все скаржиться, не терпить, коли їй суперечать. Піднімає руку на своїх слуг, чого не дозволяє собі Огюстен і тим більше Єва. Після смерті чоловіка і доньки розпродає всіх слуг. Офелія — кузина Огюстена, двоюрідна тітка Єви. Родом з Нової Англії. Ненавидить рабство, але недолюблює негрів. Сувора, дисциплінована жінка. Все робить своїми руками, не вдаючись до допомоги слуг, чим викликає здивування і недовіру на Півдні. Цілеспрямована, справедлива леді. Але і їй не чужі співчуття, милосердя. Чесна, пряма. Не любить Марі, обожнювала Єву. Огюстена любить з дитинства, хоч і вважає його легковажним і необов’язковим. Огюстен подарував їй дівчинку — негритянку по імені Топси. Офелія виховує її, відвозить в Вільні Штати і там звільняє її. Альфред Сен-Клер — рідний брат Огюстена, повна йому протилежність. Деспотичний, жорсткй. Насмішкуватий. Має сина Енріка, схожого на нього самого; той зовсім не схожий на Єву, але дуже її любить.
Остапу «был на роду написан битвенный путь и трудное знанье вершить ратные дела». Выдержка и хладнокровие, умение расчетливо взвесить опасность и быстро и точно найти правильное решение, настойчивость и уверенность в своих силах помогали увидеть в нем наклонности будущего вождя. Гоголь сравнивает Остапа со львом.
Андрию в бою не свойственны ни хладнокровие, ни терпение — он весь во власти чувств. Запальчивость, необузданный порыв руководят его действиями и ведут за собой. Он храбр потому, что не дает себе ни времени, ни возмож- ности оценить опасность. Не случайно Гоголь говорит, что «он несется, как пьяный», ведь в битве Андрий видел для себя «бешеную негу и упоение». Сражение для него — лишь «очаровательная музыка пуль и мечей», он не помнит, ради чего ведется бой, чего хотят достичь казаки. Вся сущность нетерпеливого и пылкого характера Андрия проявилась в его манере поведения во время битвы.
<span>Между сражениями Андрий скучает, чувствует «какую- то духоту на сердце».</span>
