У мене є чорний пудель Філімон. Він уже не молодий - йому десять років. За його довге собаче життя з ним відбувалися різні історії. Ось одна з них, що трапилася порівняно недавно.Одного разу ми гуляли з Філімоном в лісі. Несподівано він кинувся кудись убік і несамовито загавкав. Нічого не розуміючи, ми з мамою подалися на його гавкіт. Вийшовши на галявину, побачили таке, що навіть не відразу зрозуміли, як нам бути. Посеред галявини, придавлений деревом, що впало, лежав чоловік. Всі його спроби вибратися з-під дерева були марні. Філімон носився від дерева до нас, ніби кажучи: «Ну що ви стоїте? Треба діяти! »І ми стали діяти. В результаті людину вдалося благополучно визволити з-під дерева. На щастя, він не постраждав. А ось Філімон, беручи активну участь в його порятунку, був поранений в голову зламаною гілкою. І ще місяць після цього ходив у шапочці Гіппократа.Траплялося Філімону відновлювати справедливість у розборках між собаками. Одним словом, коли він виходить на вулицю, ніхто не дивується з того, що він, перш ніж кинутися носитися по двору, як всі «нормальні» собаки, спочатку, гордо піднявши голову, оглядає околиці. Всі знають, що, якщо десь непорядок, Філімон тут же кинеться на допомогу.<span>
</span>
Голод крутив кишки, і в блоху не повернуся, витягали соло, баньки витріщив, лисячим звичаєм.
<span>Так важливо цінувати кожну мить! І просто бути! Просто жити і спостерігати за тим, що відбувається навколо, адже в житті, навколо нас постійно щось відбувається! Але найчастіше ми цього не помічаємо. Ми розучилися радітисонцю, що сходить, радіти квітці, яка розпустилася, дивитись на небо і спостерігати, як по небу пливуть хмаринки. Чи пригадуєте Ви, коли останній раз дивились на небо, нікуди не поспішаючи<span> і милувались хмарами, які схожі на пухнастого зайчика чи на солодку вату? </span>У повсякденній суєті людипоступово втрачають себе, своє справжнє «Я».
На що ми витрачаємо наш дорогоцінний час? Як проводимо дні? Чи бачимовсю ту красу, яка нас оточує?</span><span>Або для нас все навколо вже стало настільки звичним, що ми не помічаємо і не бачимо тих маленьких приємних дрібниць, які і роблять наше життя більш радісним і повноцінним? Обличчя людей все більше стали схожими напохмурі маски. Вони мало випромінюють радості, привітності і доброзичливості. Це ж так важливо бутипозитивними! Позитив заражає все і всіх навколо. Вміти радіти дрібницям - це самий простий і ефективний спосібзмінити світ, «заразити» своїм позитивом інших. Нещодавно повертаючись з роботи милувалась осіннім листям, яке наче дорогоцінний килим встеляло дорогу і вдивлялась в очі перехожих, які кудись поспішали. Серед них побачила жінку, яка відрізнялась від усіх інших. Вона світилась щастям, щастя було в очах, в усмішці, в одязі, в поставі. Стало радісно від того, що такі люди є. Такі, які світяться від щастя, такі, з якими приємно зустрітись поглядом і отримати порцію радості.</span>Пригадую одну жінку, з якою багато років тому мене звела доля. Жінку дуже маленького зросту, яка від народження мала дуже викривлений хребет, так, що це було помітно неозброєним оком. Коли вперше побачила її, то подумала, що мабуть, їй, ой- як не легко йти по житті з такою різко вираженою вадою. Але я помилялась, бо вона справлялась зі всім, що посилала їй доля. Навіть стала прекрасним, чуйним лікарем і фахівцем своєї справи. Мала чудову сімю. Пройшло вже років 15 напевно, від того часу, коли я її бачила в останнє, але вона для мене залишилась в памяті прикладом невичерпного оптимізму, сяючої усмішки та щирості.Вміння радіти життю, здібність любити, помічати красиве і тішитись дрібничкам – це те, що ми отримали від батьків при народженні, це те, що потрібно розвивати, якщо цього нема, або десь загубилось чи втратилось. Важливо захотіти і дозволити собі бути і радіти, спостерігаючи за життям!<span> </span>
Бути визованим завжди було є і думаю буде сучасним бо якщо згодом нікто не буде вихованим увесь світ стане хаусом
віч-на-віч,будь-що-будь,де-не-де,казна-де, без кінця-краю,давним-давно,як-не-як, на-гора,по-моєму, по третє
