<span>“Конфліктні ситуації”
Неминучість виникнення суперечностей є виявом закону єдності та боротьби
протилежностей, одного з класичних законів розвитку. За цим законом
будь-яке явище чи ситуація розглядається як єдність протилежних сторін,
що взаємовиключають одна одну, долають опір свого антиподу, проте,
водночас, не можуть існувати окремо, обопільне взаємозумовлюються (одна
існує лише тому, що наявна друга).
Єдність протилежностей завжди умовна, а їх боротьба абсолютна.
У конфліктах беруть участь як окремі особи, так і групи людей. Учасників
конфлікту називають опонентами, суперниками тощо.
Конфлікт - це ситуація, набір обставин, при якій виникає:
1) зіткнення протилежних сторін, сил чи поглядів;
або має місце 2) відсутність згоди між двома чи більше суб'єктами;
або спостерігається 3) внутрішній дискомфорт однієї особи.
У конфліктній ситуації кожна зацікавлена сторона прагне відстоювати та
досягати реалізації власних мети, цілей, думок, завдань, точки зору, при
цьому вона наводить аргументи на свою користь, перешкоджає опоненту
чинити так само, використовує всі прийнятні у даній ситуації заходи та
форми впливу і намагається здолати опір іншої сторони.
Донедавна, домінуючою вважалася точка зору, згідно з якою конфлікти в
організації - річ небажана (доктрина школи Вебера), їх необхідно
уникати, а якщо вони все ж таки з'являються, то гасити на ранній стадії,
не даючи змоги розвиватися. Конфлікти асоціюються з усілякими
негараздами, суперечками, ворожістю, боротьбою і не мають позитивних
ознак.
Однак сучасна школа менеджменту дійшла до висновку, що конфлікт, попри
негативні риси, відіграє і позитивну роль - сприяє рухові організації
вперед і визначає фактори, що заважають цьому процесові. Термін
"конфлікт" можна визначити як джерело творчої енергії, якою слід
управляти, тобто спрямовувати її у бажане русло.
Першоджерелом конфлікту або умовою його виникнення вважається конфліктна
ситуація - тобто, ситуація, у якій одна із складових змінює свої
кількісні чи якісні значення, що призводить до загострення стосунків між
конфліктуючими сторонами. Тут вступає у силу ще один з основних законів
філософії - закон переходу кількісних змін у якісні. Конфлікт не
виявляється доти, поки існуюча ситуація або влаштовує усі задіяні чи
зацікавлені сторони, або ж ці сторони ще не в змозі вплинути на розвиток
ситуації, не володіють достатнім потенціалом (тобто конфлікт
прихований).
Конфліктна ситуація, що вимагає вирішення, передбачає існування кількох
обов'язкових елементів:
• учасників конфлікту (дві або більше сторони, що переслідують несхожі
чи прямо протилежні цілі);
• об'єкт конфлікту (конкретне явище, причина, стан справ, навколо якого
розгортається суперечка);
• рушійну силу - інцидент (факт зіткнення протилежних сил).
</span>ось
Я мрію стати художником, і мама записала мене на гурток малювання.
(Складне, сполучникове, складносурядне, єднальні смислові зв'язки)
Граматична основа:
Я, Мама - підмети;
Мрію, записала - присудки.
1.Цвіла приморожена осінь
2.Зникли зорі на посмутнілім небі.
3.Тополя шепоче у відчинені вікна
4.За столом я знову бачу схилене обличчя мами.
5.Осіння днина сонечком сповита.
Перший варіант:Давньогрецький мудрець Сократ казав: «Я знаю, що я нічого не знаю».
Абсурдні на перший погляд слова приховують глибокий зміст. Сенс цього
висловлення дуже простий: чим більше людина знає, тим меншими їй
здаються власні знання. Як це пояснити?
І з цим твердженням легко погодитися, якщо уважно придивитися до
самого себе. Порівняти хоча б коло своїх інтересів та об’єм знань у
дитинстві та кілька років по тому. Результатом моїх власних спостережень
є той факт, що наразі я знаю більше порівняно із дитячим садочком,
наприклад. Але водночас сьогодні переді мною таке широке поле наук та
вимог, що тільки-но я пізнаю щось нове, я одразу бачу більше й більше
незвіданих джерел знань.
Цей процес навчання можна порівняти із дряпанням на гору. Чим
вище ти піднімаєшся, тим ширшим стає твій горизонт знань. І тим більше
недосяжного для себе ти бачиш. Адже за черговою скелею на тебе чекає
новий краєвид, новий ракурс. Відтак, діставшись певної вершини, не треба
зупинятися. Вчитися варто усе життя.
Звичайно, діти краще за дорослих вбирають нові знання. Однак
численні приклади доводять, що в будь-якому віці можна братися до
нового. Наприклад, моя бабуся через війну не змогла закінчити школу. І
як тільки отримала змогу знову вчитися, то з жадністю взялася здобувати
собі освіту. Незважаючи на вік, вона з відзнакою закінчила школу, а
згодом ще й університет.
<span>Тож, вік не головне у навчанні. Головне – це бажання працювати над собою та жага до знань.
Другий варіант: </span>
<span><span><span /><span>
Я повністю погоджуюся тим, що навчатися ніколи не пізно,
адже й так, сама того не підозрюючи, людина вчиться усе життя. А якщо хтось
цього не притримується, то він багато втрачає, бо наука постійно розвивається і
йде вперед, як і наше життя. Виходить, що не треба соромитися, коли одразу не
отримав вищу освіту і вступаєш до ВУЗу після тридцяти чи сорока, не слід
соромитися й отримувати другу вищу освіту навіть у пенсійному віці.
Добре, коли людина розуміє, що їй треба вчитися, коли
вона згодна подолати усі перешкоди заради того, щоб отримувати нові знання. А
ось коли людина ставиться до освіти прагматично, коли вважає, що щось із знань
їй знадобиться у житті, а щось ні, коли не розуміє цінності знань – це справжня
біда. Отож треба вчитися усе життя, вчитися усьому, а на вибірково, адже ніхто
не може передбачити, які знання йому допоможуть у подальшому житті, а які – ні.
Підтвердженням того, що вчитися ніколи не пізно, в
українській літературі може бути повість «Талант» С. Васильченка, героями якої
письменник зробив звичайних вчителів. Хоча вони вже викладають у школі, але не
зупинилися на цьому. Герої повісті прагнуть здобути університетську освіту і
тому присвячують підготовці до вступних екзаменів увесь вільний час, приносячи
в жертву відпочинок і розваги.
Не менше яскравих прикладів можна знайти і в реальному
житті. Слід сказати, що у наш час неабиякої популярності освіта набула серед
людей зрілого віку. Це не випадкова вікова примха, а свідома і сформована
потреба людини з активною громадянською позицією отримати якомога більше знань.
Такі люди викликають справжнє захоплення, бо для них у цьому й зосередився сенс
життя. Ніхто з цих людей не скиглить і не розповідає про те, що пора на
цвинтар, що вчитися у такому віці немає сенсу. Проживши більшість свого життя,
такі люди добре розуміють, що вчитися – це завжди сподіватися на краще,
будувати плани на майбутнє і продовжувати жити повноцінним життям.
Отже, вчитися ніколи не пізно.
</span></span></span>
