Срібляті неймовірні прозорі краплини прикрасили потумнілі чорні гілки, пожовкле зав'я ле листя і високі стеблини трав.
Мого друга звати( своє імя придумай) з ним завжди весело та легко, йому як і мені () років. Насправді я рідко звертаю на його одяг тому, що в дружбі це не найвжливіше.Також він не особливо переживає за свій вигляд. Зазвичай він одягнений в чорні брюки та теплий світер, який йому подарували бабуся з дідусем на день народження та синю шапку яка мені дуже подобається. Найсмішніше те що взуття в нас однакове, і купляли ми його в оди день разом. Ми важаємо, що так ми як брати. І іноді нас навіть плутають. Ось так одягнений мій друг.
<span>Коли я зашла у парк, </span>у вічі кинулись красуні ялинки. Коли він ішов з першими променями сонця на роботу, на нього напав вовк. Коли я прочитала оті рядочки,якийсь особливий настрій огорнув мене.Коли я випила таблетку, у мене перестала боліти голова. Платформа опустіла, але на ній залишились голуби та горобці.
МОЯ БАБУСЯ. Я люблю свою бабусю, і всі вихідні дні проводжу у неї. Бабуся невеличка на зріст, худенька, з блакитними жилками на шиї й руках. Риси обличчя виразні, чітко окреслені, правильні. Вони вказують на те, що раніше вона була красунею. Особливо мені подобаються її очі. В її погляді ніколи не було ні фальші, ні лукавості, ні хитрування. Її голубі очі освітлені зсередини м’яким живим сяйвом, вони випромінюють тепло і щирість навіть тоді, коли бабуся гнівається. Ось така вона, моя люба бабуся.
Рак-пустельник сидів у черепашці, не вилазячи, аж поки йому не стало тісно. Він уже виріс із своєї хатинки — закрученої черепашки. А моя пам’ять, той нерозлучний секретар мій, вже записує і сю безвладність тіла серед цвіту яблуні, і гру світла, і мій дивний настрій. Лікарі й сестри-жалібниці в білих халатах метушилися й перегукувалися. За якийсь місяць вона принесла на своїх крилах її першого сина Остапа, георгіївського кавалера чотирьох хрестів. Тоді ще раз нібито зжалилась над нею фортуна і принесла їй на своїх крилах другого сина — Андрія. Над головами козаків, заступивши їм світ вечірнього сонця, піднімалися височенні скелі-шиї і голови острова-почвари. На подвір’ї я побачив самого лісника — чорнобородого похмурого красуня, його дочку, теж сувору красуню-дівку, і його другу жінку — кирпатеньку живу молодичку з веселими розумними очима. Доньки Ярослава Мудрого — Єлизавета й Анастасія — 1047 року стали королевами Норвегії та Угорщини. 1086 року першу жіночу школу в Європі – при Київському Андріївському монастирі – заснувала Анна, онука Ярослава Мудрого. Прийшли й музики із села: Іванушка-скрипаль, у якого верхня щелепа видавалася вперед, а нижня трохи запала; Шурко — баяніст і завклубом, білочубий сором’язливий хлопець, який зимовими вечорами, коли в клубі не було нікого, сидів у порожньому фойє і складав свою музику; Василь Кривобік — сопілкар і конюх у лікарні, що привіз із війни один-єдиний трофей — фабричну сопілку добрячої роботи; четвертим музикою був Мишко Мушник — бубніст і колгоспний шофер.
