«Милосердя й доброта – людства два крила»
· 13.02.2015
Добром на зло відповідай щоднини
Й на зло також добром відповідай
Покликання найбільше для людини
Добро творити! Це запам’ятай!
«Милосердя й доброта – людства два крила»
11 лютого в Новоград-Волинському медичному коледжі відбулася відкрита виховна година на тему: “Милосердя й доброта – людства два крила “. Захід підготували студенти груп Л 27/ІІ та С 66/ІІІ разом зі своїми кураторами Зінчук І.С. та Савчук Н.А.
У заході висвітлено проблеми сьогодення, а саме: збайдужіння людей до чужого лиха. В реаліях сьогоднішнього життя ця тема є надзвичайно актуальною.
Милосердя, доброта… Ще з давніх часів благодійність була великою чеснотою. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.
Милосердя й доброта – як два крила, на яких тримається людство. Вони – багатоликі. Потреба в них є повсякчас. Доброта людини – у її погляді, лагідних очах, щирій посмішці. А ще в доброму привітному слові. Часом, нам так не вистачає його. Кажуть, що словом можна і ранити боляче, якщо воно зле і безсердечне, і вилікувати, оживити, якщо воно чуйне та сповнене безмежної турботи. Милосердя – це переживання, відчуття чужого болю як свого. Без переживання милосердя вироджується в холодну благодійність, а без реальної допомого переходить в пусту сентиментальність.
Отже, будьмо добрими та милосердними !!!
Недаремно каже прислів’я: «Мала крапля лупає скелю».
А: «П».
«На тебе чекають випробування і велика праця», - сказав дідусь онукові.
«П», - а.
Перед тим, як замішувати тісто, мати неодмінно чепурили світлицю: підмітали долівку й черінь, підмазували піч.Впоравшись, мати витягували з печі макітру з теплою водою, ретельно вимивали руки і, висушивши свіжим рушником, казали приповідку: «Бог на поміч». Брали борошно, внесене із комори, і починали пересівати.<span>У неньчиних руках сито ходором ходить, поплескуючись у долонях, і біла пороша настелює пухку ковдру. Зістукавши ночви, висипають борошно в пічну діжу, затим додають кислого молока і дерев’яною лопаткою розмішують його.
</span><span>Розмісивши борошно з молоком, мати розмочують у теплій воді кавалочок тіста, що лишився од минулої випічки, бо без нього замішок не вчиниться, не зійде він пухким тілом. Коли ж кваснець заправлено, висаджуємо діжу на окраїну печі, укутуємо куфайкою і покриваємо зверху чистим рябчунцем, щоб «хліб не захолов і вчасно зійшов».Ледь-ледь збиралося на досвіт, і мати, вмившись, зодягали чисту сорочку, підв’язувалися вишитим фартухом.Доки варилося снідання, мати місили тісто. Коли ж, нарешті, воно ставало в’язким, як ґума, мати призупиняли роботу, а потім починали викачувати хліб.Легкими помахами рук відривали опецьок тіста, вмокали у воду руки, щоб воно не прилипало, й, перекидаючи з однієї долоні в другу, формували круглу, наче сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клали паляницю на рушник.Доки мати викачували останню паляницю, я біг за лопатою і, внісши, приставляв її до припечі. Розіславши капустяний листок поверх ясенового язика лопати, вони змащували його олією або притрушували борошном й усаджували хлібину. Зробивши виделкою зверху кілька проштрикнів, мати метко шугнули лопату з хлібиною в гарячу утробу печі; потім другу, третю…</span>Згодом ненька заглядають у піч, витягують буханець, важать у руці — якщо важкуватий, значить ще не надійшла пора виймати. Лише за другим чи третім заходом, коли від легкого постуку низ паляниці одгукнеться подзвоном, почнуть виймати зарум’янілі хлібини й розсаджувати їх вервечкою на розісланий рушник. Кожен буханець неодмінно видмухають, ошкребуть нижню скоринку від залишків капустяного листя, і вони стають чистенькі, зарум’янілі, а зі споду наче людська п’ятірня відбилася…І як тільки хліб трохи остигне, мати змащують його здором. Верх хлібини робиться блискучим, запашнішим. Затим прикривають святковим рушником, «щоб достигали».<span>Хліб на столі — то найбільше багатство, і до нього треба зі святістю ставитися.</span>
