Мовлення – це один з найважливіших засобів спілкування. По тому, як людина розмовляє, одразу складається враження про неї. Мовлення людини – це наче її візитна картка, завдяки їй ми легко розуміємо, хто перед нами – дитина чи дорослий, людина з вищою освітою чи безробітний волоцюга, людина чемна чи груба. І культура мовлення є дуже важливою, адже якщо людина говорить з помилками, ставить неправильні наголоси, уживає недоречні слова та слова-паразити, то ми вже не сприймаємо її приязно, не вважаємо культурною.
Що означає культура мовлення? Це й дотримання літературних норм мови, вживання певних інтонацій. Крім того, культура мовлення тісно пов’язана з культурою спілкування. Треба вміти зрозуміти і те, що сказати, і те, як сказати, а також коли. Найчастіше культурою мовлення володіє той, хто має відповідну освіту та виховання, тобто той, кого привчили бути чемними при спілкуванні з іншими, а також навчили правил мови, поваги до її краси та багатства.
І хоч усі ми вчимо в школі українську мову (або будь-яку іншу), далеко не всі використовують ці знання в повсякденному житті. У побуті ми користуємося розмовним стилем і думаємо, що нам не треба стежити за тим, що ми говоримо. Бо тут ніхто не поставить нам «двійку». Але чи варто засмічувати своє мовлення нецензурними висловами, жаргонізмами, вульгарними словами? Що красивого в безграмотності? Хіба це робить спілкування приємнішим? Мені здається, навпаки, цим ми лише принижуємо і співбесідника, і самих себе. До того ж, таке мовлення не завжди доречне й не всіма буде зрозумілим.
Мовлення – це відображення думок людини, її світогляду з одного боку, а з іншого – це показник її ставлення до інших. Вміння людини використовувати багатства мови для того, щоб виразити свої думки, характеризує її як освічену, розвинену, духовно багату. Хтось скаже, що для нього це не має значення, як говорити. Бо в житті є проблеми набагато більш суттєві. Та спілкування – це одна з основних потреб людини, а зробити його приємним хоча б за допомогою культурного мовлення – це доступно кожному.
Прийшла сувора зима. Замерзли річки й озера. Поля вкрились білим снігом. Тепер можна кататись на лижах і санчатах. Ця розвага дуже подобається дітям. На високих і низеньких гірках можна побачити тих, хто гарно катається на лижах і тих, хто тільки вчиться. А найменші діти спускаються на санчатах.
Київ - місто великих можливостей. Кажуть, що найбільшого успіху досягають не корінні мешканці столиці а приїжджі, особливо вихідці із села. І це справді так: я особисто знаю п'ятьох друзів моїх батьків, що живуть у Києві, хоча народилися у селах та невеличких містечках. Зараз вони живуть дуже добре, тому можна сказати, що вони досягли успіху. Один з них викладає у Київському університеті, троє стали підприємцями, а ще одна мамина подруга - художниця, вона часто бере участь у виставках, її картини у багатьох галереях висять.
У всіх ціх людей є спільні риси: вони завжди були дуже цільоспямованими, а ще були готові багато працювати, щоб досягти своєї мети. Я вважаю, що це і допомагало їм добиватися успіху там, де інші опускали руки. Мабуть, не в останню чергу ці риси характеру виховалися у них, коли вони жили у селі.
Коли друзі батьків приїзджали до нас у гості, я чув їхні спогади про дитячі роки і зробив кілька висновків. Коли дитина росте у селі, вона вирастає більш самостійною та працьовитою. Це й не дивно: крім шкільних завдань, у сільського хлопчика та дівчинки є багато обов'язків: поратися у городі, годувати худобу, тощо. У селі навіть діти працюють по-справжньому, інакше ніяк. Тому вони змалку знають слово "треба", розуміють, звідки береться їжа, що вони ідять та гроші на речі, якими вони користуються. І це іде дітям на користь.
Слухаючи спогади татова друга Миколи Івановича, що тепер викладає вищу математику у університеті, я запам'ятав один цікавий випадок з його дитинства. Коли йому було десять років, тато показав йому на порося і сказав: "Оце, синку, твій майбутній велосипед. Ось вигодуєш свинку - купимо." І десятирічний хлопчик дуже відповідально ставився до свого обов'язку піклуватися про свій "велосипед": кілька раз на день годував порося, убирав у його закуті. Тато виконав обіцянку, і хлопчикові купили велосипед - на гроші з продажу тої свині. Пройшло багато років, хлопчик виріс, але працьовитість, терпіння та здоровий прагматизм залишилися. Як на мене, це домогло йому у подальшому житті, коли він вже вчився у Києві і мав сам про себе піклуватися.
Мабуть, самостійність є спільною рисою усіх вихідців з села. Коли юнаки та дівчата пріїздять вчитися, вони знають, що тато з мамою далеко і не потурбуються про них, що все треба робити самим і розраховувати тільки на себе. Навіть не знаю, чи є серед таких молодих людей з села інфантильні люди, такі, що не вміють приготувати їжу, прибрати за собою або розрахувати бюджет так, хоб хватило на життя. А от ось серед городян таких доволі багато.
Тому й не дивно, що молодіж з села досягає успіху у Києві, попре всі перешкоди, що їм доводиться долати. Адже вони вже загартовані життям і мають риси характеру, що їм допоможе у цьому.
-Мамо ,надили мени хвилину уваги.
-так , що тратилось?
- я не могу виришити складнe для мене питання.
-яке саме?
-У наший школи твориться щось неладне.
-Яке це зрозумити?
-Вчители понижиють оцинки!
-Мабуть , ты на це заслуговуешь!
-ни,мамо, я не згодна! це не справедливо!
-вчителям краще видно.
-ни, матусю, ты не розумиешь...
-краще сядь и повчи уроки!
-Добре. Але знай, що я чекала на твое розуминня, а отримала повчання. (и -i)
Живучи далеко від свого батька, я сумую за ним, за його затишним, але маленьким будиночком біля річки. Коли я приїжджаю до нього, ми постійно виходимо до річки. Підходимо до мосту і сидимо під зеленої вербою в тіні. Завжди дивуюся мудрості цієї людини. Яка би проблема у мене не була, він завжди знає, що мені порадити. Мій батько - мій найкращий друг і порадник.
Зовсім недавно я зіткнувся з втішними і підлими людьми, які підставили мене на роботі. Мені хотілося довести їм, що це неправильно, і навіть змінити їх. Але мій батько, вислухавши мене посміявся і задумливо сказав: "Синку, не можна приклеїти до гусениці крила і змусити її літати, як метелик. Вона повинна зміниться сама"
Кожен раз в словах батька я відкриваю нові істини і починаю по-іншому ставиться до людей. Але головна його порада сама проста і розумна:" Головне - залишатися людиною"