Ну кароч там було так:Були собі гуси не просто гуси а й ще лебеді ну і в розповіді розповідаэться шо вони летіли і леліти вони довго іщасливо:-)
Кохання... Одне слово, одне почуття. Чому ж тоді для кожного воно відкривається по-різному?Ніжні погляди, м'який теплий весняний вітерець, що розвіває чисте руде волосся, кумедне у клітинку плаття, або ж якийсь трішки недоумкуватий сміх-різні асоціації приходять на думку, коли ми чуємо це слово. Кохання буває різним: воно може спантеличувати, підштовхуючи на шалені, іноді навіть безглузі вчинки, може хвилювати, або ж навпаки-заспокоювати, може викликати бажання змінити себе, свої принципи і життя в цілому.
Кохання не схоже на інші почуття, а тому й так хочеться відчувати його зноау й знову. Кохання крихке, мов кришталь, і водночас міцне, мов столітній дуб. Воно як голка серед сіна, яку ти шукаєш все життя, а коли знаходиш, вона перетворюється на пір'їнку, яку тобі треба пильнувати, бо лиш подує вітерець-і її нема. Кохання- це щось занадто інтимне, щоб про нього говорити, але занадто прекрасне, щоб про нього мовчати. Кохання, як поезія-чисте і прозоре. Кохання- це цвіт папороті, який всі так ревно прагнуть знайти. Кохання-це повітря, якого ми не бачимо, але без якого не можемо жити. Кохання-це мудрість, яку дано пізнати не всім. Кохання-це життя, яке в нас тільки одне.
Юрко: жорстокий , байдужий , зверхній , гордий , брехливий Тося : дружелюбна , добра , розумна , піклується про природу . Тося є взірцем для людини , а над поведінкою Юрка треба задуматись .
<span> Красивий край, де підняли вгору свої шпилі стрімкі скелі Карпатських гір. Серед цих гір, у квітучій долині, лежало старовинне село Тухля. Мешканці цього села складали єдину трудову громаду, де всі мали рівні права, жили мирно і дружно, були вільними й незалежними. Звісно, керівником такої громади повинна бути наймудріша, найдосвідченіша людина. Саме таким був дев'яностолітній Захар Беркут. Він все своє життя віддав громаді, вважаючи служіння своєму народові метою життя. </span>
<span>Але не завжди все відбувається на користь громаді. І ось на Тухольщині з'явився боярин Тугар Вовк, який прагне заволодіти багатством краю, поневолити його людей. Громада на чолі з Захаром вирішує вигнати боярина із Тухольщини. У мудрого Беркута вистачило сил та енергії, щоб упоратись із цим завданням. Та, як кажуть, одна біда не ходить, а за собою веде іншу. До Карпат підступили монголо-татари, які теж намагалися заволодіти краєм. Боярин вступає з ними у змову, щоб через завойовників досягти своєї мети. </span>
<span>Неабиякий досвід Захара як стратега і тактика приходить на допомогу мешканцям села. Беркут ставить перед людьми найголовніше завдання: не відбити завойовників, а розгромити їх. Його хвилює не тільки небезпека, що нависла над Тухольською громадою, а й та небезпека, яка загрожує іншим селам. Тому він наказує людям покинути село, піти в гори, а ворогів заманити в долину. Саме під умілим керівництвом Захара громада діє так розсудливо. Йому, Беркуту, вірять і тухольці, і всі жителі усього волелюбного краю. </span>
<span>Радісно стає Захару, коли він побачив підмогу із сусідніх сіл. А який він вмілий та мудрий організатор військової оборони. Завдяки його розсудливості, правильній організації оборони, передбачливості численне військо ворога було розбите. Боєм керував Захар. Він нічого не боявся. Кулі та стріли його не брали. Скрізь було чути його спокійний, але разом з тим владний голос. Хоч ворогів було набагато більше, але тухольці перемогли. Бо керував боєм розумний та досвідчений Захар Беркут. </span>
<span>Захар — люблячий батько. Він зумів виховати сина справжнім патріотом. У першій сутичці з ворогом гине багато юнаків. Серед них, так думає Захар, і його син Максим. Тяжко переживає втрату Беркут. Але коли дізнається, що син живий, але ж перебуває в монгольському полоні, то не йме цьому віри. Він вважає, що полон — це ганьба. Дізнавшись, що син гідно поводиться у полоні, Захар трохи заспокоюється. Він готовий пожертвувати сином заради спасіння народу. Тому не погоджується обміняти свого сина Максима на боярина та бегадира Бурунду: "Нехай радше гине, мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю". Чесність Захара Беркута була однаковою як для тухольців, так і для ворога: "Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові". Честь для Захара — це смисл його життя. Тому він розуміє дочку боярина Вовка Мирославу, яка просить його стати їй батьком. Свого батька вона відрікається, бо не хоче вважатися дочкою зрадника. Тільки така людина, як Захар, могла зрозуміти внутрішній стан душі Мирослави. </span>
<span>Захар Беркут був справжнім патріотом. Помираючи, він заповідає всім жити у згоді та мирі, бути дружніми, пам'ятати, що тільки разом громада здобуде перемогу. Мені подобаються такі люди, як Захар Беркут, бо саме такі люди потрібні завжди. З них ми беремо приклад, вчимося бути справжніми патріотами: вірно служити Батьківщині, цінувати гідність, згуртованість, які роблять громаду непереможною.</span>
