Я вважаю, що головні герої повісті "Дорогою ціною" є зразковою парою, яка готова йти на величезні жертви, щоб отримати своє.
По-перше, довгий й тернистий шлях довелось пройти Соломії з Остапом в пошуках свободи. Вони вірили, прагнули боротися й впевнено йшли до своєї мети. Вони не зважали на перешкоди, і саме цим заслуговують на неабияку повагу.
По-друге, як би там не було, вони все одно залишались вірними одне одному, якось наївно, по-дитячому вірили в хороше майбутнє й нізащо не дозволяли собі сумніватися одне в одному. Навіть коли Остап помирав, навіть коли страшний голодний вовк як символ неминучої смерті опусив над ним свій погляд, хлопець ні на мить не сумнівався: Соломія прийде.
Отже, хоч повість і закінчилась трагічно, але Остап з Соломією залишили приємний осад на душі, змушуючи вірити у світлі почуття й силу людської віри.
Він розкриває такі важливі вічні проблеми суспільства - як зрада,проблема любові,взаємовідносин батьків і дітей,проблема любові,проблема дружби,проблема моралі,сліпе бажання людини до ще більшої влади і грошей
Предлагаю ограничиться монологом Русалки из драмы Леси Украинки "Лісова пісня ".
<span>Я не кохала? НІ, то ти забула, </span>
<span>яке повинно буть кохання справжнє! </span>
<span>Кохання - як вода, - плавке та бистре, </span>
<span>рве, грає, пестить, затягає й топить. </span>
<span>Де пал - воно кипить, а стріне холод - </span>
<span>стає мов камінь. От м о є кохання! </span>
<span>А те твоє - солом'яного духу </span>
<span>дитина квола. Хилиться од вітру, </span>
<span>під ноги стелеться. Зостріне іскру - </span>
<span>згорить не борючись, а потім з нього </span>
<span>лишиться чорний згар та сивий попіл. </span>
<span>Коли ж його зневажать, як покидьку, </span>
<span>воно лежить і кисне, як солома, </span>
<span>в воді холодній марної досади, </span>
<span>під пізніми дощами каяття. </span>
<span>Несомненная классика, реномированный автор, популярное произведение. </span>
<span>В 80-е этот отрывок разучивали к экзаменам в театральном.</span>
На уроці української літератури ми прочитали оповідання Володимира Винниченка <Федько-Халамидник>.
Як тільки я прочитала перший абзац мені Федько не сподобався. Ніхто б не хотів товарищувати з такою розбишакою.Ніколи я не зустрічала таких людей. Але після того як я прочитала це оповідання до кінця Федько став моїм улюблений героєм. Це дуже був гарний товарищ. ВІн був взмозі підтримати друзів у тяжку хвилину. Через це відплатився своїм життям, яке вже ніколи не повернеш.
Федько-халамидник - мій улюблений літературний герой.
Вже цими вихідними Україна святкуватиме 200-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка. Тарас Григорович Шевченко – великий геній українського народу. Він зробив неоціненний вклад в українську, а, на мою думку, і світову, літератури. У кожному вірші, великого Кобзаря, видно його любов до Батьківщини, до рідної землі. У своїх творах він переживає за людей, які тут живуть, переймається їхньою долею.