Гроші не головне у житті.вони знецінюються,а головне у житті це любов ,щастя близьких людей
Вадим- цікавий , проклятий , незвичайний;
Сніжана - схожа за характером на Софійку, вередлива , кохана;
Ірунчик - нецікава , любить гроші , пихата ;
Софійка - смілива, слухняна , поважає старших ;
Сашко- добрий ,скромний, в майбутньому власник ресторану
Повість А. Чайковського «За сестрою» була написана в 1907 році й відразу ж здобула широку популярність. Твір переносить нас у часи середньовіччя, коли татаро-турецькі загарбники руйнували українські містечка й села, вбивали, забирали в полон людей. А мужні козаки виборювали волю для своєї землі. Але мені сподобалося те, що «За сестрою» — не просто твір про історичні події, а повість про пригоди, мандри, вірність і мужність. Головний герой повісті — підліток Павлусь. Скільки пригод випало на його долю! Хлопець жив у селі Спасівка з дідусем, матір’ю та сестрою Ганнусею, але одного дня життя його перевернулося. Павлусь утратив рідних, а сестру вороги забрали в полон. Щоб урятувати її, герой вирушає в далекі й небезпечні мандри. Павлусь намагається довести собі, що він — гідний нащадок козаків-запорожців, вірних захисників України. Саме тому хлопець залишає козаків, старшого брата й батька та їде за сестрою. Чимало перешкод виникло на шляху до Криму, але хлопець не здавався: він же славного козацького роду!Його продавали, змушували тяжко працювати, карали, але він гідно переніс випробування долі, не втратив почуття гідності, допомагав іншим у скруті. Звісно, що таким сміливцям посміхається доля. Павлусь досяг своєї мети: Девлет-ґірей відпускає сміливого хлопчину з сестрою з неволі та навіть дає охоронну грамоту, щоб дорогою не чіпали татари. Думаю, що в майбутньому з Павлуся дійсно вийшов гарний козацький кошовий.«Я поклав собі за ціль мого життя, — переповісти в белетристичній формі нашу історію з козацького періоду й тим заповнити цю прогалину в нашій літературі. До того часу мало хто до того брався», — писав А. Чайковський про свою спадщину. Вважаю, це вдалося письменникові в повній мірі, оскільки повість «За сестрою» — чудовий твір! Окрім того, що дуже цікавий, він містить у собі важливу думку — необхідно бути мужнім, чесним, добрим і любити свою родину й рідний край.<span>
</span>
Гроші керують світом. І в усі часи питанню фінансового збагачення приділяється багато уваги. Хоча великі фінансові здобутки часто і псують людей, багато людей прагнуть до цього збагачення. І часто-густо саме це прагнення засліплює людей. Ось саме таку кумедну історію і розповідає Карпенко-Карий в своєму творі «Сто тисяч».
"Чтобы вырваться из нищеты, положите в углу спальни..."
Пугачева: "Галкин бросил меня, как только мне удалили папилломы и извлекли 17-метровую..."
Головній герой твору, Калитка був заможною людиною, але дуже жадібною. Свою сім’ю і робітників він обраховує тільки с фінансової точки зору. І намагається продумати всі свої кроки, щоб його сім,я і приносила йому тільки вигоду. Калитка вже не має нічого святого.
В молоді роки, мабуть, він був працьовитою людиною. Герасим Калитка любив землю,але з часом ця любов переросла в жадібність. Головною метою для Герасима стало скупити побільше земельних наділів. Він мріяв, щоб усі навкруги землі належали тільки йому. А при цьому Калитка принижував своїх наймитів, кричав, що вони забагато їдять і мало працюють.
І ця нав’язлива мета швидко збагатитися затьмарила йому весь мозок. Спочатку Герасим хоче одружити сина Романа на дочці багато землевласника. Але несподівано з’явився незнайомець з цікавою і звабливою пропозицією. А саме незнайомець пропонував за 5 тис. справжніх грошей продати 100 фальшивих грошей.
Звичайно, що ця оборудка була не на користь Герасима. Він не отримав нічого – пусті папірці. І для Калитки це був жахливий удар, бо він не цінував нікого і нічого окрім збагачення. Людина, яка нічого ніколи не цінувала, а прагнула тільки збагатітися за будь яку ціну. Він не поважав ні дружину, не цікавився почуттями дітей,а працівників порівнював з собаками. І автор твору намагався передати і висміяти цю зажерливість, неуцтво, жадність людини.
Головний герой отримав по заслугам, а Карпенку-Карому вдалося дуже вдало висміяти не найкращі риси характеру людей.
Моховинці не відрубати ногу а лісовик з нею подружився
