<span>Юрко бере від світу лише те. що вдовольняє його забаганки. Письменник засуджує самовпевненність хлопця , брехливість та прагнення викликати заздрість інших. Ми переконуємось наскільки зруйнований внутрішній світ Юрка. </span>
<span>Образ Юрка</span><span>.</span>
<span>· «Він радів, що сьогодні таки проснувся вчасно, що не очікував ні на батька, ні на матір, а подався сам до річки, щоб порибалити» «...Юркові хотілося не йти, а бігти, не мовчати, а співати»</span>
<span>· «Він демонстративно відвернувся, не бажаючи вступати з нею ні в які розмови... Спочатку Юркові подобалась її увага, але скоро та увага стала йому надокучати й заважати»</span>
<span>· «Це я набрехав, щоб побачити, чи ти розумна...»</span>
<span>· «Знову долинув крик сірої качки, але він нітрохи не схвилював Юрка»</span>
<span>· «Він уявляв, як повезе каченят у місто, як показуватиме своїм товаришам, як вони заздритимуть. Він ішов і пританцьовував»</span>
<span>· «Про себе Юрко погрожував Тосі якнайстрашніше, він, нарешті, пообіцяв собі розправитися з нею, щоб знала своє місце, щоб не лазила слідом за ним, не втручалася»</span>
<span>· «Після того Юрко вже не товаришував із сільськими хлопцями. Чи то вони не приймали його до свого гурту, чи то, як казав Юрко, він не захотів більше з ними знатися. А коли батьки запитували, чому ж Тося не приходить, то відповідав, що дуже йому надокучила, і він її прогнав. Що, мовляв, од неї і слова живого не почуєш, а все дивиться й дивиться на тебе, розкривши рота».</span>
<span>· «А поки їхав у машині, то тільки про неї й думав: він би покликав, але чи підійшла б вона? І, переживаючи болісний сором, був певен, що, мабуть, не підійшла б...»</span>