Коли я читаю новели Рея Бредбері, в мене виникає якесь важке відчуття. Він спонукає мене замислюватися над багатьма проблемами нашого земного існування і майбутнім планети Земля і її «господарів». Письменник, намагаючись уявити майбутнє планети людей, налаштований дуже песимістично. Людство, з точки зору Бредбері, саме собі ускладнює життя, гублячи свій будинок, руйнуючи красу Землі, маленького куточка Всесвіту, створеного Богом для щастя людини. Занурюючись з перших рядків у зміст новели, відчуваєш жах. Планета спотворена останньою війною. Місто зруйнований, доріг немає, земля пересичена радіоактивної брудом так, що вночі світиться. Люди в якихось лахмітті, брудні. Вони ненавидять своє минуле, ненавидять і сьогодення. У них немає майбутнього. Що ж у них залишилося? Тільки деяка сумнівна дика радість зруйнувати те, що залишилося від цивілізації. Люди з ранку займають чергу, щоб плюнути на відстані в картину «Мона Ліза», яку тримають поліцейські і стежать за тим, щоб у неї не кидали камінням. Жінка на полотні дивилася на цей натовп дикунів і посміхалася таємничо сумно. Хлопчик теж дивився на її посмішку, і серце його калатало в грудях, а в душі звучала музика. Більше жоден у черзі не відчував того, що відчував цей хлопчик. Вона красою своєї пробудила в серці дитини почуття, які у дорослих давно померли. Він не міг ганьбити красу. А далі взагалі мерзенна сцена: влада постановила віддати портрет місцевим жителям на знищення. Це апофеоз відокремленості. «У натовпі вили, а руки клювали портрет, ніби голодні птахи». Тому вдалося в цій дикій юрбі вирвати і собі шматочок картини. Ховаючи його, Він стиснув руку біля грудей. Схлипуючи, Том побіг туди, де тепер був його будинок, якщо залишки силосної башти можна було їм назвати … Сім’я зустріла його хропіння і стусанами спросоння. У місячному сяйві Том розкрив пальці, розгледів шматочок зарисованного полотна і побачив Посмішку. Вона лежала на його долоні. Хлопчина дивився на неї і повторював про себе: «Усмішка, чудова посмішка …» <span>Закривши очі, Том продовжував бачити її в темряві. Ласкава, лагідна, вона була там і тоді, коли він заснув. А світ був мовчазний … Так закінчується розповідь. Страшна кінцівка, невтішна, як темна ніч … Але автор ніби залишає шматочок надії. Вона, надія, живе в серці дитини. Воно ще не стало таким жорстоким, як у дорослих, воно ще відгукується на красу, воно ще жадають добра, любові, Злагоди і відновлення. Наполегливо звучить у цьому оповіданні думка Достоєвського «Краса врятує світ». Бредбері стверджує, що у людства є надія. І вона в дітях, психіка яких ще не спотворена прагненням руйнування і знищення. Але як же мало залишається таких чистих душ і серед дітей. Сучасність лякає мене примарами – тих людей, яких описав у майбутню долю людства письменник. Не дай нам, Боже, дожити до таких часів!</span>
Усі звірі подумали , що вони вбили лиса Микиту , але , насправді , то був не він . То був його двійник якого він знайшов у селі , на ярмарку . Згодом звірі забули про Микиту , але він повернувся та знову їх обдурив . Тварини у лісі вирішили засудити його , та й у цій ситуації йому вдалося знайти вихід та втекти .
Якщо ти вирішив зайнятися якоюсь справою, то без сумнівів і докорів сумління обирай добрі справи. за добрі діла і хвалять більше, і радощів у тебе буде не менше. запамятай, коли ти робиш добрі діла, вони тобі й повернуться.
Сила волі людини має велике значення для формування характеру. Науково доведено, що характер, як і воля формуються протягом усього життя.
Їх розвиток зумовлений багатьма факторами – від виховання в дитинстві до світоглядів і способу життя дорослої людини. Це все надбані якості. Не можна плутати характер з темпераментом – бо якраз саме останній практично не змінюється. Звичайно, темперамент впливає на реакцію людини в певних ситуаціях. Потім на основі рішень проблем формуються звички, що стали основою характеру. Ось тут і вступає в дію сила волі. Якщо людина готова долати перешкоди на шляху до наміченої мети, то з часом вона виховає в собі вольову рису.
Прояв сили волі неможливий сам по собі. Для будь-якого вчинку необхідний мотив, тобто, те, що викликає бажання зробити що-небудь. Це можуть бути як захоплення, потреби, так і особисті почуття та переживання. У мотивах відображаються сторони характеру. Якщо людина егоїстична, то нею будуть керувати помисли тільки про своє благополуччя, якщо щедра – то вона буде керуватися турботою про ближнього. Але перш за все, щоб здійснити будь-яку дію потрібно докласти певних зусиль, проявити силу волі.
Воля це те, чим людина може розпоряджатися, це усвідомлене управління своїми емоціями і вчинками, внаслідок чого долаються перешкоди, докладаються зусилля і стає можливим здійснення певної мети.
