<span>вот-
</span>
<span>В цьому році зима не вдягала білої свити.
Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав.
Пошукала, поплакала... Що ж робити? --
Бідувала в старій із торішніх зів’ялих трав.
Як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць.
Сперечалася з морем, несла сум’яття вітрів.
Все збиралась на силі, та не встигла огледіться,
Як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів.</span>
<span>Крига буйно ломилась у відкриті двері протоки.
Лід кришився, б’ючись об каміння берегове...
І нарешті по Одрі -темній, широкій -
На останній крижині самотня чайка пливе.
- Ти куди ж розігналась? Чи бува не до самого моря?
Чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна.
А крижина тонка. А крижина майже прозора...
Ну, а що, як її підмиє вода весняна?
Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила?
затріщить і відломиться... Піде вода кругами...
- Дивна людино! Я ж маю крила,
Нащо крилатим ґрунт під ногами?</span>
<span>В передноворічний день Старий Рік почув,
що всі люди, звірі і птахи готуються його проводжати. А будуть
зустрічати Новий Рік. Розлютився Старий Рік.</span>
— Як то? Чому мене готуються проводжати? Я не хочу відходити! Я багато зробив добрих справ і ще не всі завершив.
— Не гнівайся, Старий Рік ! Ти дійсно приніс багато радості і щастя,
твориш добрі справи. Та твій час скінчився — защебетали в один голос
лісові птахи.
Та Старий Рік не міг заспокоїтись. І вирішив не пускати в свої володіння Новий Рік.
Відразу розбудив він Буйного Вітра і Віхолу. І пішли вони гуляти
лісами і полянами, містами і селами. Віхола сипала густим сріблястим
сніжком. А Буйний Вітер роздимав його і засипав всі дороги і стежки.
Намітав на шляхах величезні снігові замети і кучугури.
Та зимовий день короткий. Ось уже і вечоріє. Стомилися буйний Вітер і
Віхола, та й пішли відпочивати. Все навкруги затихло, Потріскував
морозець. На ясному небі засяяв місяць. На вулицях лунав дзвінкий сміх,
пісні і було чути щирі привітання:
— З Новим Роком !
<span>І зрозумів тоді Старий Рік, що не в змозі він зашкодити приходу
Нового Року. А всі справи, що не завершив він, завершить Новий Рік.</span>
Роман Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — це твір, який розкриває своєрідність життя та побуту українського народу, змальовує найважливіші громадсько-політичні події з його історії.Однією з проблем, які розкриває автор, є проблема родинного життя та виховання в її соціальному та психологічному аспекті.Головний герой роману — селянин Чіпка Вареник. Виховувався він без батьківської опіки, адже батько його, маючи дві родини, був покараний — відісланий у москалі. З дитинства Чіпка терпів знущання інших дітей та їхніх батьків, тому що тогочасна мораль не сприймала безбатченка як повноцінного громадянина суспільства. Мати, виснажена тяжкою працею, хоч і любила свого сина, але була не в змозі приділяти йому достатньо уваги. Виховувала хлопця баба Оришка, розповідаючи йому все, що знала сама — народні казки, легенди, біблійні перекази. Отже, Чіпка ріс хоча й розумним хлопцем, але відлюдкуватим, без друзів, без спілкування з однолітками, з дитинства затямивши, що життя — це боротьба. "І росло лихо в його серці — і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони..."Я вважаю, що на формування характеру Чіпки справили вплив як зовнішні обставини (знущання над ним інших людей, тяжкі умови життя в пореформену добу, свавілля чиновників), особливості родинного виховання, а також особиста вдача Чіпки: він належав до бунтівників, до тих, хто вважає, що треба помститися всім, хто ображає його.Натомість єдиний друг Чіпки, Грицько, хоча був сиротою, але все ж таки зміг досягти матеріального добробуту. Грицько працював не покладаючи рук, ходив на заробітки, тому що мав перед собою чітку та конкретну мету: купити землю, побудувати дім, одружитися. У романі образ Грицька протиставляється образові Чіпки як приклад спокійної, не бунтарської, вдачі, практичного розуму.Ще одна сюжетна лінія стосується родини старого січовика Мирона Гудзя. Його онук Максим, вихований на розповідях діда про вільне та веселе козацьке життя, ріс неслухняним та неспокійним. Навіть до москалів він пішов з радістю, адже там не було перешкод для виявлення його розбишацької вдачі. Одружившись із Явдохою, яка, до речі, сама була дочкою злодіїв та пияк, Максим не перестав пити та гуляти, і тільки народження дочки Галі поставило перед Максимом та Явдохою нову мету: виростити дочку в багатстві.Як не дивно, Галя, у яку закохався Чіпка, виросла зовсім не схожою на своїх батьків. Вона знала, чим вони займаються, яким чином здобувають гроші та майно, але відчувала глибокий протест до такого способу життя, прагнула створити щасливу, чесну, роботящу родину.<span>Прослідкувавши за долями головних героїв роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?", можна побачити, що головні риси характеру, які пізніше формують життєвий шлях людини, залежать від умов виховання в родині та від того суспільного середовища, яке оточує людину. Чіпка Варениченко, хоча і мав неабиякі розумові здібності, змалку бачив вороже ставлення до нього зовнішнього світу. Крім баби Оришки, у Чіпки не було людини, з якою можна було б поділитися переживаннями, яка могла б захистити та розрадити хлопця. Грицько, який був сиротою, виріс зовсім іншим через те, що мав не таку палку вдачу, як Чіпка. Якщо Чіпка хотів змінити весь світ несправедливості, то для Грицька головним було змінити тільки своє становище в цьому світі.
Якщо не підійде, напишіть в коментарах. Я напишу щось інше. </span>
Питання поділу істини і дружби є одним з основних філософських питань міжособистісних відносин. Справа в тому, що, на думку багатьох, істина в людського життя відносна, непостійна і навіть може знаходитися лише в чиїйсь уяві. А от друзі – це близькі люди, з якими багато чого пройдено. Чи варто засуджувати свого друга, якщо він вчиняє дії або говорить щось, що суперечить істині? Чи можна вважати ефемерну істину, прояви якої багатогранні і далеко не завжди послідовні, тим фактором, який може стати перешкодою між людиною та її другом?
Добре відомо висловлювання одного давньогрецького філософа Платона про свого вчителя і теж філософа Сократа – «Сократ мені друг, але істина дорожча». Дійсно, якщо говорити про філософів, державних діячів, відомих письменників і взагалі людей, що здійснюють вплив на суспільство і користуються авторитетом, можна сказати, що істина для них повинна бути вище за дружбу. До цих людей прислухається суспільство, вони перед суспільством відповідають, а тому повинні насамперед бути чесними, справедливими, послідовними. Як би там не було, а при виникненні конфлікту між суспільними інтересами й інтересами окремо взятої людини, інтереси більшості завжди повинні мати перевагу над інтересами однієї особи. Наприклад, якщо керівник держави дружить з впливовим бізнесменом, підприємство якого забруднює навколишнє середовище і тим самим шкодить громадянам, інтерес більшості в даному випадку є важливішим, а дружба між керівником країни і бізнесменом повинна відійти на другий план.
Що ж до простих людей, які не несуть великої відповідальності перед усім суспільством, то від них не слід вимагати віддачі переваги істини над дружбою. Якщо уявити ситуацію, при якій друзі ростуть разом з самого дитинства, протягом усього життя спілкуються, а потім, вже в старості, у них виникає конфлікт щодо питання, яке нібито містить істину, хтось із них може піти на поступки і визнати правоту іншого, навіть якщо це на його думку суперечить істині. Хороші і вірні друзі – це велика цінність у житті людини і не варто відмовлятися від них лише на тій підставі, що у вас різні погляд на ті чи інші питання буття та істини.
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що життя людини багатогранне. Однозначної відповіді на питання переважання дружби або істини дати не можна. Кожна життєва ситуація може тлумачитися по-різному, людина при визначенні своєї відповіді повинна задуматися про важливість конкретної ситуації і можливі наслідки для третіх осіб.
З раннього дитинства сувора дійсність повоєнних років перепліталася в Михайлика з казковим сприйняттям навколишнього світу. Зростаючи в подільському селі серед мальовничої природи й чесних, працьовитих людей, він учився людяності, щирості, любові до рідного краю. Його вчителями були власні батьки, дідусь і бабуся, веселі Мар’яна та Люба та інші.Від батька Михайлик перейняв любов до роботи в полі, повагу до землі, що дарує врожай, від матері — доброту й закоханість у неперевершену красу української природи. Дідусь навчив його не лише бути майстром на всі руки, цінувати дотепний гумор, але й опоетизовувати природні явища, бачити незвичайне, прекрасне в простому.Михайлик рано навчився читати, і книги стали його вірними друзями та мудрими порадниками. Більш за все він прагнув учитися й докладав усіх зусиль для здійснення своєї мети. Ні брак підручників і зошитів, ні відсутність взуття не могли його зупинити. Хлопчик власноруч робив чорнило й босоніж бігав по морозу до школи, а коли випав сніг, його через усе село носив батько, загорнувши в кирею.Поруч із життєрадісністю, ліричністю, безпосередністю в Михайлика формуються й такі риси, як глибока пошана до батьків, чесність, працьовитість, співчуття, щире вболівання за вбогих односельчан..<span>
</span>
