Счастье для меня, это теплый дом и газ в квартире. Честное правительство и еще раз газ в доме. Счастье для меня, это называть Россиян москалями, а при первой опасности бежать в Россию
Яскравий зразок революційно-патріотичної лірики, вірш “Гімн” входить до збірки І. Франка “З вершин і низин”. Літературний рід твору – громадянська лірика.
Ідея вірша – боротьба за своє майбутнє й непохитна віра в перемогу.
Віршовий розмір: чотиристопний хорей.
Римування: суміжне.
Наскрізним образом вірша є “вічний революціонер”, який утілює могутність народу й закликає “не ридать, а добувать, / Хоч синам, як не собi, / Кращу долю в боротьбi”.
Вiчний революцйонер —
Дух, що тiло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Вiн живе, вiн ще не вмер.
Нi попiвськiї тортури, анафора;символи
Нi тюремнi царськi мури,
Анi вiйська муштрованi,
Ні гармати лаштованi,
Нi шпiонське ремесло
В грiб його ще не звело.
Вiн не вмер, вiн ще живе!
Хоч вiд тисяч лiт родився,
Та аж вчора розповився
I о власнiй силi йде. анафора
I простується, мiцнiє,
I спiшить туди, де днiє;
Словом сильним, мов трубою епітет + порівняння
Мiлiони зве з собою,- анафора
Мiлiони радо йдуть,
Бо се голос духа чуть.
Голос духа чути скрiзь:
По курних хатах мужицьких, анафора
По верстатах ремiсницьких,
По мiсцях недолi й слiз.
I де тiльки вiн роздасться,
Щезнуть сльози, сум, нещастя.
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а добувать,
Хоч синам, як не собi,
Кращу долю в боротьбi.
Вiчний революцйонер — метафора
Дух, наука, думка, воля —
Не уступить пiтьмi поля.
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла руїна, метафора
Покотиласялавина, метафора
I де в свiтi тая сила,
Щоб в бiгу її спинила, анафора
Щоб згасила, мов огень, порівняння
Розвидняющийся день? метафора + риторичне питання
Образ Михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші... Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою.Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята. Михайлик — талановитий хлопець.<span>Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика. У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила.</span>
Зі злості, що тухольці завчасно дізналися про наближення ворога й залишили <span>село</span>