Китайський поет Лі Бо та його послідовник Ду Фу створили поезії, які вважаються вершиною світовою лірики. Вони дуже лаконічні, та водночас виразні, проникливі, вишукані.
Провідні мотиви лірики Лі Бо - елегічні. Це легкий сум, філософські роздуми ліричного героя, поєднані зі спогляданням прекрасної природи, глибокого проникнення в атмосферу навколишнього світу.
Особливості поезій Лі Бо «Вхожу в річку», “Печаль на яшмових сходах”, “Пісня про схід і захід сонця” полягають у тому, що у віршах немає граматичних узгоджень рядків, немає переносів. Використовується прийом психологічного паралелізму: описи природи чергуються з описами внутрішнього світу ліричного героя, його самозаглибленим розмірковуванням.
Тема вірша “Входжу в річку” Лі Бо — нерозривність душевного світу людини з природою. Це розповідь про красу, яку він тонко відчуває на узбережжі: грає осіння вода, громадяться шовкові хмари, бадьорить свіжість лілій... Всю цю красу він хотів би подарувати одній людині, але її немає поруч, і мабуть, вже не буде ніколи. Мотиви розлуки, душевного щему, дисгармонії людського життя переплітаюься з мотивами природної гармонії.
Особливості поезії Ду Фу аналогічні з тими, що вказані для Лі Бо. Його вірш “При місяці згадую брата” змальовує дивний та небезпечний світ. Поет у чужому місті, де зо дня на день чекають заколоту. Предгрозова тиша стоїть у ньому. Тут поет проводить лінію психологічного паралелизму: тривога не тільки зовні, але й у нього в душі. Адже рідна людна далеко, і про неї нічого невідомо: “Я довго не маю листів, а послав їх без ліку,— Пожежі війни все палають вві сні й наяву”.
Аналіз вірша Ду Фу “Дикі гуси” можна проводити за тим же принципом паралелізму: птахи летять на північ, на батьківщину поета, а він лишається в чужому краї. Природа обертає своє вічне коло, а окрема самотня людина ніби випала з нього...
Лірика Лі Бо та Ду Фу не містить у собі жодного зайвого рядка, жодного зайвого слова. Це довершена, “нефритово чиста” поезія, відшліфована, ніби діамант.
2. Поясніть поетичне новаторство творів Д. Г. Байрона. Прочитайте вірш напам’ять (за вибором учня).
Джордж Гордон Байрон, англійській лорд, був людиною вільнодумною. Його політичні, религійні та моральні погляди разюче відрізнялися від поглядів класу аристократії, до якого поет належав з народження. Це у повній мірі відобразилося у його творчості, в його палкій та бунтівній поезії. Як творчий метод поет сповідував романтизм, а ідеї романтизму стверджують самоцінність кожної особистості, її право на свободу поглядів, на індивідуалізм.
Навіть серед романтиків того часу Байрон – окрема, дуже яскрава постать. Предметом поетичного оспівування Байрон зробив насамперед порухи власної душі, власний, «непокорний дух», «бурхливе море внутрішнього світу». Такі відкритість та щирість була на ті часи великим новаторством. Риси, які мав ліричний герой його поезій, отримали навіть назву «байронізму». Це неприборканість, пристрастність, нехтування небезпекою та протест проти загальноприйнятих норм суспільства. Водночас у ліриці Байрона звучить глибокий песимізм, тому що поет гостро відчував, наскільки дійсність не відповідає романтичним ідеалам свободи та сили духу.
Як лорд англійського парламенту, Байрон став на захист луддитів – працівників текстильних підприємств. Ці люди ламали станки, намагаючись запобігти звільнення, а отже, нужденності та голоду для своїх сімей. Захищаючи інтереси власників, парламент запропонував страчувати бунтівників. Байрон був обурений таким безправ`ям, він зауважив, що вовняна панчоха в Англії цінується вище людського життя. У своїй поезії він підтримує луддитів:
