<span>Хліб-це святиня. Його
потрібно берегти. Я переконана, не може бути родина багатою, якщо немає хліба
на столі. На мою думку хліб- усьому голова. Я вважаю, що легкого хліба немає.
Щоб хліб потрапив до нас на стіл спочатку сіють пшеницю, доглядають, потім
збирають урожай –це важка праця. Багато професій потрібно, щоб отримати запашну
хлібину: землероб, мірошник, пекар, продавець.<span> З неба хліб не падає. </span></span>
<span>
Тільки-но в повітрі в повіє весною, з-під торішнього листя починають з’являтися маленькі квіточки. Природа навколо ще гола, сіра, клапті брудного снігу лежать навколо, холодні джерельця. А ця рослина вже розгортає свої пелюстки серед мокроти та холоду. Ідеш вулицею, і несподівано в око впадає маленьке свято весни на чиїсь клумбі!Це свято – квіточки крокуси. Їхні ніжні пелюстки ледве видно від землі, стеблинка коротка. Листячко блискуче та вузеньке, наче смужка або голка. Та квіточки напрочуд гарні. Вони бувають бузкового, фіолетового, яскраво-жовтого, оранжевого, білого кольору. Зустрічаються також дуже привабливі смугасті крокуси. Велика квітка, неначе яскравий келих, здіймається з тоненької стеблини. По мірі цвітіння келих квітки розкривається все сильніше. А серединка квітки має життєрадісний жовтий або оранжевий колір.Навіть, якщо крокуси засипле снігом та придавить заморозками, вони все одно стійко переживають негоду. Крокуси тримаються разом, ростуть дуже густо. «Весна йде! Недовго залишилося мерзнути! Не похнюплюйте носа, ми ж витримуємо!» - начебто говорять нам крокуси, визираючи з-під снігу.За давньогрецькою легендою, крокуси виросли з краплин крові. Таким чином бог Меркурій зберіг пам’ять про свого загиблого друга Крокуса. Перші весняні крокуси хочеться зірвати та зробити букет, але слід пам’ятати, що в такому разі наступного року на цьому місці крокуси вже не виростуть.<span>А як пригріє сонечко, крокусів стає більше! У квітні ці квіточки вже рясно покривають лісові галявини, луки та схили гір та створюють справжній весняний килим. Килим з крокусів має легкий аромат свіжості, пробудження природи.</span></span>
Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім’ї хлібороба. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. Після закінчення педагогічної школи у 1940 році був призваний служити в армії. Учасник німецько-радянської війни. Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. Друкуватися почав з 1940 року. Пік популярності поета припав на 1980-ті. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького. У 1950–1961 роках — заступник головного редактора журналу «Перець», згодом заступник головного редактора журналу «Мистецтво». Найвідоміші збірки Павла Глазового — «Великі цяці»,»Картикатури з натури»,»Смійтесь,друзі,на здоров’я»,»Сміхологія. Посібник для всіх, кому любий сміх». Павло Глазовий лауреат премії імені Остапа Вишні в 1988 році за книгу «Сміхологія». Жив у Києві на вулиці Льва Толстого, 25. Помер 29 жовтня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
1) Насіння рознесло вітром.
2)З моря повіяло холодком.
3)У садко запахло свіжоскошеною травою.
4)В розчинене вікно війнуло теплом.
5)Уже третій день дощить.
6)Молоді посадки позаносило піском.
7)Землю струсонуло від грому.
8)Мені не хочеться кави.
9)Звечора усі вулиці були засипані листям.
1) Екзамен із мови.
2) Сісти поруч з нареченою.
