Ви можете допомогти зберегти навколишнє середовище. Роблячи маленькі хороші справи, Ви зробите своє життя кращим і покажете приклад "зеленого" поведінки іншим. Якщо у вас є особистий автомобіль, ви все ж можете прогулятися пішки або навчитися їздити на велосипеді. Також можна частіше використовувати громадський транспорт для пересування: не так корисно, як велосипед, але все ж менш шкідливо, ніж щоденні поїздки на автомобілі. Гарна погода, ви приїхали на пікнік, а скрізь розкидане сміття. Що робити? Озбройтеся гумовими або одноразовими рукавичками, якщо такі є (якщо їх немає, то підійдуть і звичайні пакети) – і приберіть це сміття. А пізніше приберіть після себе. Візьміть додому рослини, краще – маленькі деревця. Як відомо, дерева виробляють кисень – так нехай же вам буде легше дихати! Не користуйтеся хімічними добривами. Не залишайте комп'ютер включеним просто так. Економте електроенергію: вимикайте комп'ютери і непотрібне світло. Виймайте із розеток всі електронні прилади та пристрої після використання або після того, як вони зарядилися (інакше вони продовжують «тягнути» електричну енергію). Намагайтеся більше користуватися натуральними матеріалами, і всім тим, що не викидається, а використовується повторно. Скажімо, краще використовувати звичайний багаторазовий посуд, але якщо ви вирішили, що потрібно скористатися одноразовим – обирайте паперовий замість пластикового, оскільки він набагато менше шкодить довкіллю. І нашому організму, до речі, теж, адже коли пластикові матеріали стикаються з високими температурами, вони починають виділяти токсичні речовини, які ми потім з'їдаємо. Відмовляйтеся від непотрібних целофанових пакетів в магазинах. І ще один (бонусний) крок – придумайте свої прості способи допомогти природі і розкажіть про них іншим!
Ответ
Кафе, метро, трюмо кюре, кіно, кашпо, панно, плато, пюре, бюро, інтермецо, бароко
Вибирай яке хочеш)
Объяснение:
Напевно, в житті кожної людини рано чи пізно настає такий момент, коли вона відкидає всі свої щоденні турботи й проблеми, відсторонюється від буденної суєти і замислюється над тим, для чого ж, власне, вона прийшла у світ. І, певно, по-справжньому щасливим є той, хто не вагаючись може відповісти на це запитання. Однак чи це можливо? Хтось мріє про матеріальні блага, хтось прагне визнання, а хтось просто хоче бути коханим і живе заради цього почуття, а проте навряд чи хтось зможе чітко й без на гань визначити сенс свого життя.Питання сенсу життя – це одвічне питання, яким людина переймається з давніх-давен. Філософи, митці, представники найрізноманітніших наук в усі часи вирішували його по-різному. Одні вважали, що життя -і і,е постійна боротьба за власне існування й добробут (пригадаймо, наприклад, слова Л. Костенко: «Життя, мабуть, цо завжди Колізей…»), інші стверджували, що людина .живе на Землі для того, щоб творити, виражати себе в мистецтві…Український філософ і педагог Г. Сковорода сенс людського життя вбачав у постійному пізнанні світу й себе самого, у невтомному прагненні здобувати знання й збагачуватися інтелектуально. У своїй знаменитій поезії «Всякому городу нрав і права…» він наголошує на тому, що кожен по-своєму визначає життєві цінності та ідеали, яких прагне, однак найголовніше, на його думку, для людини – це мудрість, заради якої вона й мусить жити:А мні одна только в світі дума, Как би умерти мні не без ума.Скільки існує людство, стільки існує й питання про сенс його існування. Воно завжди відкрите, бо кожен по-своєму, індивідуально намагається на нього відповісти. Мені ж найбільше імпонують слова О. Гончара, який стверджував, що «саме в людяності людини, в її мужності, здатності любити, в силі творчій, у моральній чистоті полягає найвища духовність, що становить істинний сенс життя людей на планеті».<span>Людина може прожити лише одне життя. На жаль, а може, й на щастя, вона не зуміє повторити жодного його моменту, пережити його ще раз, відновити… Тому мені здається, що сенс життя полягає в умінні жити та почувати себе щасливим. А вміння жити, на мою думку, це не лише бажання отримувати задоволення від навколишнього світу, не лише потреба у професійній чи творчій саморе-алізації, а й внутрішня потреба дарувати добро іншим людям, робити їх щасливими й завжди усміхненими. Я вважаю, що головне для кожного з нас – усвідомити, що сенс нашого власного життя – це ще й сенс життя інших людей, тому важливо завжди, за будь-яких обставин пам’ятати, що живемо ми не заради себе, а заради самого життя на нашій планеті.</span>
Т. Г. Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено. Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор «Кобзаря» виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури більша, ніж роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.<span>В основі творів фольклорно-історичної течії лежать народні думи, історичні пісні, така ж романтична «История русов»; їхні героїзовані персонажі по-різному поєднані з інонаціональними фольклорними та літературними типами (оссіанівським, гайдуцьким, ідеалізованим козацьким української школи в польській літературі, байронічним тощо). Не йшлося про художнє дослідження минувшини, а про її міфологізацію — вираження національного духу, створення українського національного міфу заради пробудження національної самоповаги або хоча б національної туги за минулим. Значним прогресом були спроби створення історичної поеми, навіть епопеї, без якої не мислилася жодна повновартісна національна література («Україна», лише розпочата Кулішем, 1843; поема в стилі народного героїчного епосу «О Наливайку» М. Шашкевича, 1834; драматична поема «Богдан» Є. Гребінки, поема М. Максимовича «Богдан Хмельницкий», 1833, ряд менших форм, де змальовано невеликі епізоди тощо). Предметом зображення в них були героїчні постаті й події рідної історії — постаті романтизовані, часом не без елемента містики в дусі З. Красінського, Ю. Словацького, А. Міцкевича або фольклорно-стилізовані.</span>
