Поштовхом до написання роману стала подорож Панаса Мирного від Полтави до Гадяча. 1874
року у журналі «Правда» письменник опублікував нарис «Подоріжжя од
Полтави до Гадяча», який і був покладений в основу майбутнього роману.
Почута від візника розповідь про «відомого чи не на всю губернію
розбишаку» Гнидку, що був засуджений на каторжні роботи, зосталася в
пам'яті, «як здоровенний іржавий цвях, забитий в білу стіну його
споминів». Найбільше ж дивувало Панаса Мирного те, що люди не
засуджували вчинків Гнидки, а навпаки співчували йому, називали його
нещасним чоловіком.
Робота над романом тривала чотири роки: з 1872 до 1875.
Немає жодних свідчень про те, чи збирав Панас Мирний додаткові
відомості про Василя Гнидку. Вочевидь, головний персонаж твору — Нечипір
Вареник (Чіпка) — вигаданий персонаж, якого автор поселив у селі Піски
Гетьманського повіту на Полтавщині. Село Піски існувало насправді, проте знаходилося воно у Гадяцькому повіті, а Гетьманський — вигаданий письменником.
Готовий рукопис повісті Рудченко надіслав братові Іванові, який тоді працював під літературним псевдонімом
Іван Білик, був відомим фольклористом і літературним критиком. Той
загалом схвально оцінив сюжет роману, проте зробив деякі суттєві
зауваження. Всього редакцій роману було шість. Уже після третьої
редакції, поради Івана Білика переросли у співпрацю з Панасом Мирним,
спрямовану на вдосконалення твору.
Остаточний варіант роману не зміг вийти друком в Україні. Він був надрукований лише 1880 року у Женеві за сприяння Михайла Драгоманова.
У центрі роману — образ Чіпки. Його історія займає три частини твору. Чіпка (Ничипір) Варениченко — найпомітніший, особливо детально виписаний образ революціонера, бунтаря у вітчизняній літературі другої половини XIX ст. Панас Мирний та Іван Білик докладно простежили, як потенційно добру, чулу, чесну й совісну людину затята революційність, мстивість неминуче веде до страхітливого морального краху. Доля, суспільство справді вкрай несправедливі до Чіпки. Однак чи можна через це зневірюватися й мстити? Він обирає саме такий шлях. Безвихідне узагальнення «немає правди на світі» підказує йому прямо більшовицьку ідею: «Куди не глянь, де не кинь, — усюди кривда та й кривда! Коли б можна, — увесь би світ виполонив (себто виполов, знищив. — Авт.), а виростив новий! Тоді б, може, й правда настала!»
Разюче символічна кінцівка роману: Чіпки зрікаються, його проклинають і Галя, і мати — найдорожчі люди, для яких, власне, він і шукав ножем правди й щастя. З пекучим докором на устах: «Так оце та правда?» — дружина накладає на себе руки. А мати сама віддає на кару свого сина-зарізяку, аби зупинити його сатанинство. Адже для Мотрі Господня заповідь («Не убий» — заповідь добра, любові до ближнього) вища, ніж материнські почуття. Зрозуміло, і Мотря, і Галя — то сама Україна, душа народу нашого, що однозначно відкидає кривавий шлях боротьби з несправедливістю.
Автори наголошують, що, попри все, Чіпка міг зробити й інший вибір. Життєві умови, які формували його як особистість, не такі вже й однозначні, одновимірні. Якісь обставини тягли Варениченка в прірву морального занепаду, а інші оберігали його від «слизької дороги» (порівняйте їх за допомогою таблиці).
«Волнуется нива» - сходство нивы с волной;
«Лес шумит» - переносное значение шумит;
«Ключ играет» ( по оврагу ) - переносное значение играет;
«Погружённая мысль» - переносное значение погружая;
«Лепечет мне сагу» - переносное значение смириться;
«Расходятся морщины» ( на челе)- переносное значение расходятся.
Хтось сказав, що природа дає людині душу й тіло, а книга утверджує її розум . І з цим важко не погодитися. Адже погляди на життя,ставлення до людей,інтереси і смаки,запити і потреби дорослої людини залежать від якості тих книжок,які вона прочитала в роки дитинства і юності . Художні твори впливають на становлення характеру людини,на розумові,моральний і естетичний розвиток.
Коли ми були маленькі і не вміли читати,нам читали батьки . Перші книги які нам,це були казки. Потім ми пішли до дитячого садочку, в якому наші вихователі читали багато творів про тварин,які безумовно впливали на наше ставлення до живих істот. Ці книжки, нас вчили, що неможна знущатися над тваринами, а навпаки їм треба допомагати.
Коли ми пішли до школи ми читали вже самі. Це були вже-більш пізнавальні книжки, читаючи які, ми глибше пізнавали історію і звичаї свого народу, переживали за позитивних героїв. Вони вчили нас, як потрібно себе поводити в тому чи іншому випадку, як самовіддано любити Батьківщину,людей.
Це говорить про те, що книга-джерело мудрості, із якого ми черпаємо знання все життя !
Твір на тему:
«Ідея соборності та незалежності України» за романом П. Куліша «Чорна Рада»
У будь-який час були люди, яких не влаштовував дісйний у суспільстві лад, бо вони щиро прагнули незалежності та свободи для українського народу. Дуже довго Україна знаходилась під гнітом різних держав, не маючи соборності. Саме тому тема незалежності – одна з найбільш популярних серед вітчизняних творців слова. Одним із перших в українській літературі до цієї проблеми звернувся Пантелеймон Куліш.
У романі «Чорна рада» читач має змогу спостерігти чимало різних поглядів на незалежність нашої держави. Так, Сомко – ідеальний український правитель, гетьман, що всі свої сили покладає на створення могутнього та соборного суспільства. Гетьман має на меті об’єднати всі українські території та створити єдину державу. Для цього, на думку Сомка, слід було утвердити владу старшин, які б могли тримати народ в покорі своїми сильними руками.
Проте, навіть влада тих часів була спроможна на хитрість. Саме тому Сомко зазнав зради. І це була зрада найближчих людей – полковників, у яких гетьман був впевнений, наче у собі. Окрім цього, слід було подумати про надання певних прав трудовому народу, поліпшення соціальних умов. На превеликий жаль, цього славетний гетьман не зробив, як і не зміг згуртувати навколо себе однодумців. Тому він не одержав перемоги і поплатився за свою неможливу ідею власним життям.
Іншим борцем за незалежність та єдність України виступає у творі полковник Шрам, що прихильно ставиться до ідеї створення автономної республіки. Чимало років полковник не зраджує себе у своїх прагненнях і ділом, а не лише словом, допомогає здобувати волю Україні. Проте саме у образі полковника можна помітити певну непослідовність. Спочатку він зневажає простий народ, козаків, не вважає за потрібне враховувати їхні думки у вирішенні державних питань. У той же час Шрам із захопленням згадує минувщину, славетні подвиги запорожців.
У кожні часи наш простий люд був дуже довірливим до неправдивих обіцянок з боку влади, до клятв і присяг чергових конкурентів у політичних іграх. В епоху, зображену у творі П. Куліша, відбулось посилення тиску на простий український народ, зазіхання з боку північних сусідів, криваві війни та розбої. Окрім цього, нехтувались права, здобуті нашими співвітчизниками у боротьбі проти шляхтичів. Саме тому кажному із нас зрозумілі прагнення цих сміливих людей.
Твір містить 339 слів.