Людину красить не гарний одяг, а упертий розум (або труд.)
На мою думку автор за допомогою Климка він хоче навчити нас доброті, чесності, вірності та витривалості. Тому автор ставиться до Климка дуже добре, хоч його історія закінчилася печально, а перед смертю Климко пережив багато страждань.
Дорогою ціною” план до 1 частини 1. Рішення Остапа. 2. Гвалт у панському маєтку. 3. Байдужість народу до своєї тяжкої долі. 4. Остання мить перед розставанням. 5. Згадка з дитинства Остапа. 6. Втеча Соломії разом з коханим. “Дорогою ціною” план до 2 частини «Переправа» 1. Темна осіння ніч 2. Чекання переправи 3. З’явлення човна 4. Козацькі вартові 5. У млині Якима 6. Переїзд 7. Поранення Остапа “Дорогою ціною” план до 3 частини «У плавнях» 1. Втеча від варти 2. Перев’язування рани 3. Соломія шукає шляху 4. Плавні 5. Пожежа у плавнях 6. Марення Остапа 7. Остап віч-на-віч із вовком 8. Думки і бажання героя “Дорогою ціною” план до 4 частини «У циган»: 1. Циганська хатина. 2. Господарі. 3. Благання циган Соломією. 4. Остап під опікою старої циганки. 5. Побут циган. 6. Соломія вирушає на заробітки. 7. Арешт циган і Остапа. “Дорогою ціною” план до 5 частини «Боротьба за врятування Остапа»: 1. Домовленість Соломії з болгарином. 2. Радість Соломії. 3. Арешт Остапа. 4. Соломія турбується про визволення Остапа з «конаку». 5. Підготовка до визволення Остапа силою. 6. Річка. 7. Поєдинок з вартою турецького човна. 8. Смерть Соломії та Івана. Епілог «Доля Остапа»: 1. Брудна хвиля овечої отари. 2. Маленька халупка. 3. Вітер. 4. Остап — старий дід. 5. Розповіді Остапа про своє минуле життя.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/dorogoyu-tsinoyu-plan/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Мені здається, що старий Кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх
синів. «Він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг
удержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря. Панщина поклала на
Кайдашеві свій відбиток». Чимало настраждавшись, наробившись за свій вік
так, що «аж шкура болить», Кайдаш намагається знайти забуття в чарці.
Потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина Карпа.
Я думаю, що Карпо, старший син Кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс
черствим, бездушним. Ці риси поступово тільки набирали обертів. Він був
першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. Коли
парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся.
«Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи
осміхались». Після одруження та народження сина Карпо ніби виріс у
власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. Починає поводити себе
ще більш егоїстично. Він ніколи не був покірним, не змовчував батькам,
під час сварки через мотовило вперше підняв на старого Кайдаша руку. Про
його жорстокість та черствість знало все село. Я погоджуюсь із тим, що
батьки належним чином не займалися
його вихованням, тому й мають такий результат.
Я не згоден із думкою, що Кайдаш не займався вихованням дітей, тому що
він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх
зусиль для виховання хлопців.
На мій погляд, стара Кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим
сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток.
Замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства»,
«до природної звичайності української се-
лянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові.
Я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. Розпалюванню ворожнечі
сприяли й невістки, особливо Мотря. У неї надто дріб’язкова натура.
Вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього
жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку
на батька, Мотря вибиває Кайдашисі око, Карпо женеться з дрючком за
матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так
шкода… матері, як чобіт».
Климко – сирота, головний герой автобіографічної повісті Григора Тютюнника. Образ Климка втілює ідеал людини. У маленькій сирітській душі Климко носив стільки доброти, милосердя і співчуття до знедолених і стражденних, що не побоявся в одинадцять літ вирушити в далеку дорогу по сіль, аби тільки допомогти близькій людині — своїй учительці — не померти з голоду. Скільки натерпівся й намучився за свою двотижневу дорогу маленький лицар, скільки разів ризикував бути вбитим, замерзнути десь на полі під копицею — адже йшла війна і заходити в села було небезпечно. Та хлопчик ішов: його вело дорогою поневірянь милосердя. Зовнішність Климка: «Климко йшов босий, у куцих штанчатах, старій матросці, що була колись голубою, а тепер стала сіра, та ще й в дядьковій Кириловій діжурці. Тій діжурці, як казав дядько, було «сто літ», і не рвалася вона лише тому, що зашкарубла від давньої мазути»