Підняти самооцінку, не працювати на когось за безцінь.
Часто у людини з'являєютьсь сильні перешкоди при досягненні успіху і це є страх. Ми боїмося бути недооціненими, зазнати поразку, не відтворити власних або сподівань інших, близьких нам людей.
Проте саме в такі моменти ми повинні тверезо оцінювати ситуацію і чітко розуміти, що неспробувавши ніколи не можна дізнатися, чи зміг ти досягти успіху в данній ситуації чи ні? Існує така приказка: "Краще жаліти, про те що зробив, ніж про те, що не спробував" і я з нею повністтю згоден. Адже погодьтесь, дуже важко освідомлювати, що в тебе була можливість, а ти нею не скористався. Звісно можна знайти собі виправдання, але я вважаю, що людина сама вирішує свою долю.
Позбутися свого страху можливо, але тільки тоді, коли ти зрозумієш, що це твоє життя і ти повинен бути щасливим, особливо коли це щастя у твоїх руках.
<span>Спираючись на гуманістичні цінності драматургії XIX століття, молоді митці зосередили увагу на людині. У драмі «97» Микола Куліш поставив питання про людське життя як вищу цінність, висвітливши взаємовідносини особистості і радянської влади. У першій редакції п'єси піднімалася ідея гуманності влади, яка могла б стати на захист людини. Однак ця влада не захистила бідняків, прирікаючи їх на смерть. Антигуманна влада також приречена на загибель. У постановці «Диктатури» за Іваном Микитенком Лесь Курбас показав людини як соціальний об'єкт комунізації, як засіб виконання плану, коли особа підкоряється силі тоталітарного суспільства. Залежність долі людини від державно-партійного апарату зображені в комедії Микитенка «Соло на флейті». Пристосуванство Григорія Ярчука, центрального образу комедії, постає не як природна риса українця, а як наслідок-панування «нової влади». Антигуманна система відкинула творче, індивідуальне, ініціативне в людині, культивуючи лише самовідданість. Результатом такої селекції є людина-пристосуванець, людина-флюгер.
Глибоким новаторством відзначалися п'єси Миколи Куліша у постановці Леся Курбаса: «97», «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Комуна в степах», «Маклена Граса». Національний театр Курбаса - Куліша руйнував догматичну концепцію керівних кадрів епохи «диктатури пролетаріату» щодо історичного оптимізму в світогляді нової людини, позбавленого національних ознак. Це був театр філософського напряму, правдиво моделював трагізм «нового життя», складну долю людини доби. А тому проти цього театру і Куліша озброїлася догматична партійна критика, в 30-х роках знищивши його.
Жанровий репертуар драматургії 20-х років відрізняється великим багатством, оновленням структури і засобів моделювання дійсності. Експериментально-психологічну драматургію творить Володимир Винниченко. Широкий резонанс мала його драма «Закон» (1923). Розмаху набувають трагедія і комедія. Куліш стає творцем трагікомедії «Народний Малахій». Яків Мамонтов написав трагікомедію «Республіка на колесах» . Сучасні віяння позначилися на традиційних жанрових формах: любовна мелодрама переростає в соціальну драму. У центрі психологічної драми Івана Дніпровського «Яблуневий полон» (1926), присвяченій подіям національно-визвольної революції, відтворена конфлікт особистого з громадським, загальнолюдського - з класовим. Майстерно окреслено характер Верби, яка бореться за незалежну Україну.
Нових жанрових ознак набуває історична драма під пером Івана Кочерги («Алмазне жорно», «Свіччине весілля» ). Спробою актуалізувати події нашого героїчного минулого через образ дівчини з легенди стала лірична віршована драма Михайля Семенка «Маруся Богуславка». Взявши за основу однойменну історичну драму Михайла Старицького і народну думу, поет дає своє трактування теми. Він висвітлює світ почуттів Марусі Богуслав - ки та її національні прагнення, акцентуючи увагу на особистій драмі. Семенкова героїня не зуміла зробити патріотичний вчинок: намір звільнити козаків-невільників з темниці розгадана, і за зраду султанові її стратять.
До історичної теми звернувся Кость Буревій у п'єсі «Павло Полуботок» (1928). Це драма про зраду, яка знищує Україну. У ній зображена болісне прозріння Павла Полуботка в Петропавлівській в'язниці. Не приєднавшись до Мазепи, наказний гетьман вважав, що захищати батьківщину від загарбників треба не зброєю, а дипломатією, в надії, що Петро І благословляє союз України з Москвою як рівноправний. У цьому засліпленні і виявилася найбільша трагедія Полуботка. Виникає фантастична п'єса, набуває ознаки антиутопії(«Син сови» Євгена Кротевича, «Радій» Мирослава Ірчана, «Марко в пеклі» Івана Кочерги).
Таким чином, драматургія якісно оновлюється, наповнюється філософським змістом. Після 1934 року настане новий її етап, позначений партійним тиском і розгромом українського мистецтва. У драматургії почнеться довга і затяжна криза<span>.</span></span>
Людині дається її життя тільки один раз.Між собою ми можемо сперечатись про життя після смерті,але ніколи не будемо певні.У нашому світі багато ненависті і злоби,але з цим потрібно боротись.Бажання зробити навколишніх добрішими може бути оправданим,якщо ми почнемо із себе.Одні із головних якостей у людей,котрі я ціню це честь,сміливість і доброта.Прояв героїзму оже бути різним,прикладів безліч,але для того,аби пожуртвувати своїм життям,напевно,потрібно мати велику силу духу і любов та чисту душу.Кожен із нас вчинив би по-різному,але це питання занадто важке,щоб відповісти на нього точно.
