Скарбом у житті кожної людини може бути будь що: чи то гроші, чи то стосунки. Але є той скарб, який не буде старіти чи втрачати цінність - це любов рідної матері. Цей скарб проходить зі мною напротязі всього мого життя. Його неможливо перепродати чи обезцінити, адже він тільки мій, особистий
Твір за романом Стендаля «Червоне і чорне». Роман «Червоне і чорне» називають твором про прагнення щастя, про шляхи його досягнення. І справді, головний герой роману хотів бути щасливим. Проте він не завжди розумів, що воно таке — оте невловиме щастя. Жульєнові Сорелю від народження не пощастило мати ані грошей, ані високого походження. Він народився у сім’ї, де головною чеснотою було вміння обробляти дерево й одержувати за це гроші. Так жив батько, так жили брати Жульєна і вважали, що це єдино правильний шлях до самоповаги, а зрештою, й до щастя. Просто їм цього для щастя було достатньо, а їхньому брату — ні. Адже хлопець мав інтелектуальні здібності, був схильний до читання й мав прекрасну пам’ять. Проте це не зробило його щасливим у дитинстві, бо в сім’ї його зневажали, він був там чужий. То, може, він став своїм у сім’ї де Реналь?
Він і там мав непевне становище: з одного боку, Жульєн за походженням мав би належати до прислуги, а з іншого — він був набагато виший за освітою. Через це йому заздрила прислуга і поширюватись плітки. Але й рівним де Реналям він не був, і тому він постійно був готовий захищатися.
Над «Енеїдою» І. Котляревський працював близько 30 років (з перервами). Три перші частини вийшли друком у 1798 р., четверта — в 1809 р., п’ята — в 1822 р.; повністю твір завершено в 1825–1826 рр., а видано в 1842 р. після смерті письменника. 1798 р. перше видання «Енеїди» з’явилося завдяки ініціативі конотопського поміщика Максима Пурпури, який тоді служив у Петербурзі в медичній колегії і належав до гурту прихильників української мови та літератури. До його рук потрапив список перших трьох частин поеми І. Котляревського, і Пурпура своїм коштом видає її з характерною присвятою: «Любителям малоросійського слова». Автор був незадоволений вчинком видавця (друк здійснено без його згоди), проте патріотична ініціатива М. Пурпури заслуговує на схвалення.
1808 — друге видання «Енеїди». Його опублікували в типографії Івана Глазунова в Санкт-Петербурзі на основі видання 1798 року. Текст поеми і словник були скопійовані з помилками. Це видання, так само як і перше, вийшло без відома і згоди Котляревського. 1809 року, за фінансової підтримки Семена Кочубея, Іван Котляревський закінчив написання четвертої частини «Енеїди» і видав її разом із попередніми трьома окремою книжкою: «Вергилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским. Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий, Санктпетербург, в медицинской типографии». На окремій сторінці Котляревський зазначав, що попередні публікації вийшли в світ без його згоди. Книжка містила словник з першого видання, а також авторський додаток під назвою «Дополнение к малороссийскому словарю», що мав 153 слова. Чимало помилок лишилися не виправленими. 1821 року Котляревський закінчив написання п’ятої частини «Енеїди», а 1827 року — шостої. Письменник також склав новий українсько-російський словник до «Енеїди» на 1547 слів на базі першого словника з видання 1798 року. З біографічних нарисів про Котляревського відомо, що він працював над «Енеїдою» до кінця життя. Незадовго до смерті автор продав рукопис харків’янинові О. А. Волохінову, який видав його завершений твір у шести частинах в 1842 році. Вихід у світ «Енеїди» став епохальною подією в культурному житті України. Це була перша друкована українська книга, написана живою народною мовою, що своєю появою стверджувала початок етапу у розвитку нашої літератури.
Тема залучання до роботи гриця
ідея осоромлення ліні
Ось скарб твір що таке щастя