<span>Маючи природний дар фантазувати, поетеса використовує його, щоб образи поставали в її творах добрими, наповненими світлом і сподіваннями на здійснення мрій і бажань. Казково-прекрасний світ поетичних творів письменниці, освячений любов'ю, — взірець для наступних поколінь. Ірина Жиленко наголошує, що тільки любов може творити, тільки любов не дасть загинути світові. </span>
Романтизм – прагнення до природного, викликане бажанням романтиків порвати з нормами, приписами класицизму, який різко розмежовував високий і низький стилі, трагічний і комічний.
<span>У романтиків були різні філософські та політичні переконання та естетичні смаки. Особливості романтичного мистецтва є переважання в ньому суб’єктивно-ліричного початку і зображення духовних переживань особистості. Романтична лірика – це, переважно, лірика настрою. Новаторство романтизму полягає в полеміці з основоположними ідеями просвітницької естетики.
</span><span>Ідеалом романтичної особистості стає свобода, хоча вона веде до загибелі. Характерними стилістичними прикладами романтизму стають гротеск і іронія.</span>
1. Життя вовка.
2. Сварки із ворогом.
3. Малий Сашко.
4. Дружба вовка і хлопця.
5. Сіроманця спіймали.
6. Звільнення.
7. На полігоні.
8. Одеса.
9. Зворушлива зустріч.
Створення світу
Єгиптяни представляють землю як чоловіче начало, яке втілює бог Геб. Сонце і зорі щодня пропливають по небосхилу, повторюючи вигин тіла богині Нут. Первозданний океан Нун загрожу поглинути весь світ і знову занурити його в морок. Нун проявляє свою буйну вдачу в розливах Нілу, одночасно згубних і благотворних
<span>Чимало
наших співвітчизників прославило ім'я України своєю творчою працею як у
рідній землі, так і по всьому світу. Та є серед українців постатті,
велич яких не може поміститись у рамки національного буття — постатті
світового, планетарного маштабу, що є скарбом усієї людської
цивілізації. Їх називають пророками, велетами духу, людьми, народженими
згори, тими, що отримали найвище Боже одкровення. Українців, у період
їхнього національного самоствердження, Господь обдарував декількома
велетами — це Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та митрополит
Андрей Шептицький.
</span>Щоб
усвідомити, ким є для українців Тарас Шевченко, достатньо лише
пригадати, що в кінці XIX та в першій половині XX століть і на Сході і
на Заході України, на еміґрації та численних поселеннях, практично в
кожній українській хаті — чи то хаті селянина, чи робітника, чи
службовця, або ж інтелігента на найпочеснішому місці, поряд з образами
Господа Бога і святих, обов'язково, вбраний вишиваними рушниками,
знаходився портрет великого Кобзаря. У неділю, зібравши велику сім'ю,
батько шанобливо і урочисто нарівні зі Святим Письмом читав “Кобзаря”
Тараса Шевченка.
<span>
Відразу після смерті поета в українському народі починається
витворюватись правдивий культ (в доброму розумінні цього слова)
національного пророка. Подібно до Мойсея, Тарас Шевченко із затурканих
селян, що почали перетворюватись на аморфну етнічну масу і втрачати
розуміння своєї ідентичності, сформував свідому європейську націю; він
вказав чіткий та зрозумілий для кожного українця орієнтир: “В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля”. І не дарма великий Каменяр написав про Шевченка: “Він
був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і
став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав
нові свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим”.</span>
В історії України ще не було людини, що зробила б такий велетенський
вплив на уми і серця своїх співвітчизників. Він не був політиком, та на
його ідеях сформувались і зросли чимало громадських організацій і
партій. Він не був полководцем, але його слово змобілізувало сотні
полків, дивізій, цілі армії, підняло до збройної боротьби мільйони
українців, здобуло не одну визначну перемогу на полі бою. Він не був
дипломатом, проте широта його поглядів, вклад у світову літературу та
мистецтво, а головне світоглядні ідеї загальнолюдських братерства та
любові, що базувались на християнських цінностях, здобули для України та
українців належне визнання та пошану серед світової спільноти. Він не
був проповідником, та своєю щирою вірою в Бога, дитячою відданістю
Творцеві, гарячими віршами-молитвами вберіг обидві українські Церкви: на
Сході — від безслідного розчинення в Церкві московській, на Заході —
від латинізації. Він не народився пророком і зовсім не прагнув ним бути,
але за Божим провидінням ним став і вивів свій народ з “єгипетського”
ярма, хоча сам так і не побачив землі обіцяної.
<span>
</span>
