Вона нас навчає ніколи не бути жадною, егоїстичною, підступною людиноя. Та намагатися завжди нести відповідальність за свої вчинки. Бути чесним, негроші важливіші в житті, а допомога людям.Бути завжди справедливим,<span> чуйним,зневажливо ставитись до жадності, брехні, підступності.</span>
Похід князя Ігоря разом із братом Всеволодом, незважаючи на пророче затемнення сонця (тут також іде детальний історичний екскурс у минуле Русі) — лихі віщування природи, другий бій і поразка війська Ігоря — плач руських жінок — віщий «мутен сон» київського князя Святослава та його «золоте слово, з сльозами змітане», звернене до руських князів — плач Ярославни в Путивлі на забралі, звертання її до сил природи — князь Ігор у полоні — утеча його з неволі з допомогою Овлура — погоня половців за князем — зустріч на рідній землі й уславлення Ігоря та його дружини.
У п`єсі «Наталка Полтавка»<span> в сатиричному плані подано </span>образи возного й виборного<span>. Возний — дрібний урядовець, що «помазався паном», «юриста завзятий і хапун такий, що і з рідного батька злупить!» З цинічною відвертістю виправдовує він хабарництво, несправедливість, які панували в тогочасному суспільстві. Вовча мораль возного найвиразніше проступає в його пісні «Всякому городу нрав і права...» Возний проповідує огидну мораль здирників і гнобителі: </span>
<span>Всякий, хто вище, той нижчого гне, — </span>
<span>Дужий безсильного давить і жме, </span>
<span>Бідний багатого певний слуга, </span>
<span>Корчиться, гнеться пред ним, як дуга. </span>
<span>Характер хапуги й здирника розкривається не прямолінійно. Поступово, іноді мимохідь, драматург показує способи його збагачення. Майстерно володіє письменник основним принципом реалістичної типізації — засобами розкриття різних рис характеру людини. Возний зображений не тільки як хабарник. Не раз у п'єсі виявляється його певна освіченість. Він добре обізнаний з українськими літописами. Але це в нього йде не від любові до культури рідного краю, а з його житейської, судової практики, щоб довести права своїх клієнтів на дворянство, він змушений ритися в літописах, обґрунтовуючи походження панків від шляхти, від значної козацької старшини. </span>
<span>Обізнаний возний і з театром, але й тут виявляється його груба натура. Возному хотілося, щоб на сцені справді вбивали, — тоді б, мовляв, було «за що гроші платити». Знає возний і літературу, зокрема вірші. Він просторікує про любов, яка не знає соціальних меж. Ллє й тут слова возного — брехня пана, а не погляди освіченої людини. І. Котляревський розкриває, що то за любов: «Люблю тя, дівицю, как жадный волк младую ягницю». Любов до Наталки не заважє нозному одночасно відвідувати і «вдовствующую дякониху». </span>
