У повісті «Маруся» Квітка-Основ’яненко постійно звертався до народної творчості. Фольклорне походження має портрет Марусі, який змальований у віршах народної творчості: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очі — як тернові ягідки, бровоньки — як на шнурочку, личком червона, як що у саду цвіте, носочок … прямесенький, а губоньки — як цвіточки розмиють, і між ними зубоньки неначе жарнівки, як одна на ниточці нанизані». І ім’я героїні, і її зовнішність, вдача, передають народні уявлення про красу і якості людини. Особливо наголошується на тому, що Маруся «до діла невсипуща». Поетична й лірична душа Марусі щиро розкривається в коханні до Василя. Милується своїм Василечком, «як ясочка», червоніє, «як калина», тріпочиться, «як тая рибонька», — «коли б їй крила, полетіла на край світу!» Вражає щирість почуттів Марусі, коли вона звертається до батьків, благаючи не розлучати і з Василем: «Таточку, голубчику, соколику, лебедику! Матінко моя ріднесенька моя, перепілочко, голубочко!.. Не розлучайте мене з моїм Василечком.
<span>Сама я Катя, поэтому могу предложить множество вариантов)) ) Катерина, Катеринка, Катериночка (мое самое любимое=)), Катрина, Катрин, Кэтрин, Катюша, Катюшка, Катюшенька, Катюшечка, Екатерина, Екатеринка, Екатериночка, Катюля, Катенок, Катенькая, Катечка, Катька, Катюха, Кэт, Котя, Катеренок, Катюля, Катюлька, Катюленька, Катюлечка..</span>
«СЛОВО ПРО ПОХІД ІГОРІВ» Цитатна характеристика Ігоря і Всеволода
Князь Ігор Святославич
Готовий віддати життя за свободу Батьківщини:
"Сповнившись ратного духу, він навів свої хоробрі полки на землю Половецькую за землю Руськую".
Благородний, хоробрий, не боїться смерті:
"Браття і дружино! Лучче ж убитим бути, аніж полоненим бути"
Не відділяє себе від своєї дружини:
"Хочу бо, — сказав [вiн], — списа переломити кiнець поля Половецького; з вами, русичi, хочу голову свою положити, або напитися шоломом з Дону!"
Князь Всеволод Святославич, брат Ігоря:
Хоробрий воїн
"Куди тур поскочив, своїм золотим шоломом посвічуючи, там і лежать погані голови половецькії. Поскіпані шаблями гартованими шоломи оварськії тобою, яр—туре Всеволоде!"
Любить свого брата:
"Один брат [у мене], один світ світлий — ти, Ігорю! Обидва ми Святославичі!"
Ответ:Доброго дня, Василю, внуку! Мабуть, розучився писати в тому інституті, бо на листівках хоч би слово було твоєю рукою, все друкарським шрифтом: "З Першотравнем", "З Великим Жовтнем", "З Новим роком". А то прийшла листівка "Восьме березня — День міжнародної солідарності жінок усього світу". Вже в тому інституті забув, що я дід? Торік була від тебе листівка "Поздоровляю з весіллям", то ми вже посміялися з бабою. Ага, як то говориться: дід плаче, баба плаче, а курочка кудкудаче.
Наші новини які? Завезли палива на зиму, трохи торфу і трохи брикету, тепер кадимо в грубці й кашляємо обоє. Баба каже прочистити димохід, а його чисть не чисть — однаково не поможе, та й од погоди залежить. Заготовили огірків, капусти, маємо свою картоплю, моркву та буряки, а м'яса вже не їмо, то обходимось. Маємо дві курки, обидві несуться, кролів троє, був недавно приплід, але геть увесь вигиб, якась пошесть поклала в клітці, то баба свариться, наче я повинен шукати управу на ту пошесть.
П<span>окохала дівчина козака, але волоцюгу — без хати i роду. Коли засне мати, то й біжить вона опівночі до парубка над ріку під вербу. I милуються в любощах, аж поки не зазоріє.
Та ось поїхав козак y похід, залишивши дівчину з тугою та смутком в серці. Щодня бігала вона на пагорб, що за селом. Довго стояла на вершині, вдивляючись y шлях, що зникав за обрієм, визирала, чи ми- лий не їде. Та як не було козака, так i нема, a дівчина карі очі видивляє, сльози ллє. А мати свариться на неї, що не береться до роботи.
Одного разу під вечір дівчина, як завше, пішла на пагорб. Мати вернулася з роботи стомлена i, не заставши дочки вдома, спересердя закляла її словами: «А бодай ти вже i не вернулася більше» — i дівчина, як стояла — та й стала на горбі тополею.</span><span> </span>
