Коли я прочитала вірш В.Бичка "Ти думаєш, деревам не болить?", у мене він викликав почуття жалю до природи. Яка вона незахищенна від людської недбалості, нахабства, малодушшя. Ми отримуємо від природи все: корисні копалини, чисте повітря,що так необхідне для нашого життя, овочі та фрукти, затінок в спеку. Так давайте же берегти та любити природу, бути вдячними їй за наше життя.
Але це тільки про Шевченка
Спочатку хочеться сказати, що Тарас Шевченко — один з най- талановитіших поетів свого часу. Він надзвичайно любив природу свого рідного краю, замиловувався нею, опоетизовував її у своїй творчості. Природа була для нього живою істотою, яка мала свої примхи, певні думки, яка мала свої страждання. Особливо ж мені хотілося б зупинитися на такій його поезії, як «Ой діброво — темний гаю!».<span>
Надзвичайноромантично зображує поет зміну пір року. Діброва в поезії постає молодою, вродливою дівчиною, яку увесь час вбирає у чарівні сукні її батько, темний гай:Ой діброво — темний гаю!Тебе одягаєТричі на рік-.. Багатого Собі батька маєш.Він то одягає її у пишне зелене вбрання, то в золотий, розкішний одяг, то в білосніжну, м’яку шаль.Тарас Шевченко був закоханий в українську природу. Він вважав, що немає у світі красивішого краю, чарівнішої природи, ніж природа України. Саме тому вона бачиться поетові рлюдне- ною. Мотив оспівування природи є наскрізним у творчості Тараса Шевченка. Через це його називають співцем рідного краю, рідної природи.'II варіантБільшість віршів Тараса Григоровича Шевченка присвячена тяжкій долі кріпацького люду, засиллю панів, боротьбі народу за своє щастя.Але є в нього й ліричні твори, де описується краса української землі. Серед них мені особливо подобаються «Сонце заходить, гори чорніють...» і «Тече вода з-під явора-..».Перший вірш сповнений спокою, тиші: ось закінчився ще один день, і все відпочиває:Сонце заходить, гори чорніють,Пташечка тихне, поле німіє,Радіють люде, що одпочинуть...Поет у думках лине на Батьківщину, згадує і такий знайомий садочок, і мальовничі хатки, і «поле, і гай, і гори». Колись він гуляв тут з дівчиною, зустрічав ранок. Чи пам’ятає ще вона його, чи ходить зустрічати зорю на небокраї?У цьому творі відображається внутрішній світ Шевченка, його любов до України і туга за нею.У вірші «Тече вода з-під явора-..» перед нами також постає мирна картина:Тече вода з-під явора'Яром на долину.Пишається над водою Червона калина.</span>
<span>Невеличкий струмок поступово перетворюється на повноводну річку, береги якої прикрашають гнучкі верби та лоза. В очеретах живуть качки, вирощують своїх діточок. А вода тече далі і край міста стає ставом. Щоранку сюди приходять за водою дівчата, співають пісень.<span>Шевченко в ліричних віршах не лише майстерно змальовує красу рідного краю, а й розкриває нерозривний зв’язок людини з природою. Я вважаю, що такі твори допомагають нам стати кращими і більш мудрими.</span></span><span>
</span>
Метафора - це перенесення назви з одних предметів, явищ, дій, ознак на інші на основі подібності між ними. Наприклад:вушко чашки, голівка часнику, ріка спогадів, вогонь почуттів, час біжить, сонце усміхається, ліс спить. Різновидом метафори є метафоричний епітет - художнє означення, яке образно характеризує якийсь предмет чи явище. Наприклад:блискуча відповідь, колючий погляд, золоті руки, солодкі мрії.
За стилістичним забарвленням серед метафор розрізняють:
стерті метафори, які втратили свою образність: ніжка стола, ручка дверей, вушко голки, чутки ходять, день пройшов;образні загальномовні метафори: час біжить, дні летять, гроші тануть, холодний прийом, тепла атмосфера;образні індивідуально-авторські метафори: Кипить у нас в артеріях сучасність (Ліна Костенко); Поезія згубила камертон (Ліна Костенко).
Мі́міка (від грец. mimikos — наслідуваний, акторський) — рухи м'язів обличчя, що виражають почуття і психічний стан людини.
Персоніфікація (лат. persona — особа та facerе — роблю) — уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям; вид метафори, що сприяє поетичному олюдненню довколишнього світу
<span>Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них переважає епічний елемент. Про це свідчать чітка побудова сюжету, фабульність, оповідний характер опису подій, який, як правило, ведеться у хронологічній послідовності. Проте розповідь майже завжди подається у ліричному освітленні, яке виявляють широкі авторські відступи, пейзажні замальовки, проникнення у внутрішній світ героїв, оспівування їхніх почуттів та переживань.</span>